Контакти:

+38 (0552) 49-15-28
Херсон, пр. Ушакова, 16
 

Ми народились в Таврійському краї...

2019 Липень

Управління культури Херсонської обласної державної адміністрації

Херсонський обласний Центр народної творчості

 

 

 

 

 

 

 

 

До 75-ї річниці створення Херсонської області

 

 

 

 

 

«МИ НАРОДИЛИСЬ В ТАВРІЙСЬКОМУ КРАЇ…»

збірка робіт учасників

обласного відбору віршованих творів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Херсон 2019

 

 

 

 

Укладач та редактор: Н.Вигоднер

Художнє оформлення: О.Соколенко

Відповідальна за випуск: О.Степанова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ми народились в Таврійському краї…»

Збірка творів самодіяльних поетів Херсонщини

Обласний Центр народної творчості

Херсон, 2019

 

У березні цього року виповнилось 75 років з часу утворення Херсонської області. Наш край є регіоном з багатою історією, літопис якого прикрашають численні яскраві історичні події та видатні особистості.

У червні 2019 року свій 75-річний ювілей святкує і Херсонський обласний Центр народної творчості, який опікується народними талантами Таврійського краю. В рамках святкування ювілейної дати, ОЦНТ був започаткований обласний відбір віршованих творів поетів-аматорів «Ми народились в Таврійському краї…» Назвою збірки послугував реворк з тексту пісні відомих херсонських авторів Валентина Стеренка на слова Анатолія Дунаєва «Я народилась в Таврійському краї…»

До обласного Центру народної творчості надійшло більше 400 віршованих творів 88 авторів з Білозерського, Генічеського, Великоолександрівського, Іванівського, Великолепетиського, Нововоронцовського, Каховського, Чаплинського, Новотроїцького, Високопільського, Скадовського, Верхньорогачицького районів, Чаплинської, Каланчацької, Горностаївської та Зеленопідської об’єднаних територіальних громад, м.Нова Каховка, Генічеськ та Херсон. Серед дописувачів – працівники культури і вчителі, представники органів місцевої влади і робітничих професій, учасники АТО, студенти і пенсіонери.

До збірника увійшли кращі поезії, які відображають високі та щирі почуття авторів до своєї землі, до України. В усіх віршах відчувається величезна любов до Батьківщини, до народної пісні, до дідівських традицій, особливий потяг заявити про своє особисте ставлення до проблем сьогодення та свою патріотичну позицію.

Організатори відбору та упорядники збірки «Ми народились в Таврійському краї…» висловлюють велику подяку всім учасникам за активну творчу позицію, патріотизм та небайдуже ставлення до долі нашої малої Батьківщини.

Ми маємо надію, що ця добірка віршованих творів принесе читачам велике задоволення і гордість за талановитих людей нашого краю, а також стане у нагоді культпрацівникам області при організації тематичних культурно-мистецьких заходів.

Координатор обласного відбору та редактор видання

Наталя Вигоднер

 

Азізова Марина

с.Чарівне Великоолександрівського району

 

Рідна земля

Що для тебе є Батьківщина?

Що для тебе є Рідна Земля?

Так, як матінка любить донечку,

Так Херсон свій люблю і я.

 

Грає барвами ясне сонечко

І колосяться жовті поля.

Так, як матінка любить донечку,

Так Херсон свій люблю і я.

 

Мій Херсон - моя радість і втіха,

Вірний друг і вічний взірець.

І лунатиме пісня ця стиха,

Колихатиме струни сердець.

 

Що для тебе є Батьківщина?

Що для тебе є Рідна Земля?

Так, як матінка любить донечку,

Так Херсон свій люблю і я.

 

***

Проміння сонця з-поза сизих хмар,

Переплітаються життя мої дороги.

То є незвідані шляхи моїх примар,

То є Дніпрові береги й пороги.

 

Зелений гай і тихий шум полів,

Сміється лагідно пахуча жовта нива,

І аромат колосся і хлібів,

І рідна матінка, до болю серцю мила.

 

І кожен камінь дихає любов’ю,

Тріпочуть верби, липа шелестить.

Мій край, я зачарована тобою!

Ти вічність, і момент, і мить.

Не знає місця кращого на світі

Ні дерево, ні сокіл, ні людина,

Тут щастям і теплом зігріті

Твої нащадки, мамо-Батьківщино!

 

***

І буде снитись мені рідний край,

Його мальовані поля й городи,

І літній сад, зеленоверхий гай,

І свіжий подих матінки-природи.

 

Мій степ, що неосяжним оком

Окинути так хочу і спішу.

Достиглі яблука і груші ненароком

Змочилися від літнього дощу.

 

Своїм крилом голубить рідна хата,

Вітає пташка кожен новий день.

Тут люди добрі, а тому багаті

Від щирості, гостинності й пісень.

 

І буде снитись мені рідний край,

Ще довго-довго бачитиму ниву.

Те місце на землі – це рай,

Там я по-справжньому щаслива.

 

 

Бережна Наталя

м.Нова Каховка

Каїри

Через рідну Україну тече Дніпр широкий,

Несе води в синє море, сильний та глибокий.

По два боки - кручі високії, верби, осокори,

Села, міста українські, широкі простори.

Серед них - моє село гарне та красиве,

Як дівчина Марусенька гарна, чорнобрива.

Стоїть собі край дороги у рідному краю,

Всіх попутних та заїжджих хлібом зустрічає.

Ще з давнини сивої, з часів Катерини

Осіли два козаки вільні в степах України.

Один брат на лівому березі, інший – на другому

Стали жити та радіти сонцю золотому.

Та й прозвали Каїрами села ті чудові,

Оспівані соловейком в тиші вечоровій.

Обласкані сонцем ясним, теплими вітрами,

Заквітчані, омріяні вишневими садами.

А живуть тут люди наші, працьовиті, щирі,

До роботи всі завзяті, горді, любі, милі.

Закохані в рідну Землю, в мову солов’їну,

В нашу неньку – Україну вільну та єдину!

***

 

Моя Земля

Моя Земля! Простори рідні!

Наш Київ-красень і старий Дніпро,

І Лаври Київської дзвони срібні,

Родини нашої єднання і добро.

Гостинні люди з щедрою душею

Та з голосами, як у солов’я.

Пишаюсь я звитягою та величчю твоєю

Бо ти і я, ми всі – одна сім’я.

Бо ми одна родина, люди добрі,

Вона зростила нас і крила нам дала,

Пустила нас – дітей у світ широкий

Вона одна, лише вона одна.

Вона – це наша Батьківщина, мирна і єдина,

Це серцю рідна наша мати - Україна!

 

 

Білецький Руслан

с.Правдине Білозерського раойну

Народе мій

Народе мій, хто нас зробив такими,

Як трапилось, що стали всі чужі

В країні тій, де тепле сонце світить,

Де землі щирі й добрі врожаї.

Де море, гори, різнобарви, квіти,

Та люди, як собаки в нас живуть.

Мої діди, мої батьки і діти,

Думки бентежні душу мою рвуть

 

Колосся золоті пшениця родить,

Мій краю рідний, що у нас не так?

Як мати діточкам старанно годить,

Та при дорозі зажуривсь козак.

 

Ой будні злі, якась нечиста сила

Веде у прірву, наче тих ягнят

І воля наша вже комусь не мила,

Але дороги вже нема назад…

***

 

Скільки років я не знаю дому

Скільки років я не знаю дому,

Скільки років, наче в вигнанні,

Скільки років я пішов свідомо,

Бо немає правди на землі.

 

В темряві все зорі розглядаю

І бува ввижається мені -

Я до хати рідної вертаю,

Хоч далеко десь на чужині.

 

Вишеньки мої чомусь посохли

І трава висока до колін,

Здрастуйте, близькі мої та рідні,

До землі дарую Вам уклін.

 

Тільки тиша зустріча похмуро,

Соловей в садочку не співа,

Сяду та заплачу на порозі,

Бо нікого більше вже нема.

 

Із криниці випивши водиці,

А вона прозора, крижана,

Пригадав смак тої паляниці,

Що бабуся у печі пекла.

 

До воріт тихенько притулився -

З глибини років дідусь іде:

- Де ж ти, голуб сизокрилий, забарився? -

І туман з очей моїх спаде.

 

Скрип дверей - і в хату входить тато:

- Що ж, мій сину, батька впізнаєш?

Пам’ятаєш? Ми з тобою разом -

Вітер з поля – він не знає меж.

 

Серце ойкнуло і задавило в грудях,

Мати підійшла та пригорта:

- Досить синку, якось воно буде,

Ти не бійся, я іще жива.

 

 

Богдан Сергій

с.Шотівка Іванівського району

Про Шотівку

Спасибі тобі, милая країно,

Моя співоча, ніжна Україно!

Що ти колись, знайшовши в собі сили,

Безмежний край Таврійський народила.

І на просторах Таврії Святої,

Село маленьке долі не простої

Живе вже півтораста років -

Село ідей і подвигів високих.

З козацького шляху все починалось -

Так Шотівка в минулім зачиналась.

З Полтавської губерні чумаченьки

Прилюбували нашу землю-неньку.

І так від тоді з року і до року

Несем ми шану Шотівці високу,

Несем вже півтораста років

Селу ідей і подвигів високих.

Герої праці, вчителі, військові,

Усі, хто край наш рідний прославляв,

Хто на останні кровні гроші свої

Під час війни літак Герою купував.

Під шотівським ми всі зростали сонцем

І в нас тече кров шотівських ланів,

І батьківської хати три віконця

Зовуть до себе дочок і синів.

 

 

Богун Світлана

смт.Біла Криниця

Великоолександрівського району

На Херсонській родючій землі

Де могутній Дніпро

Котить води покірно і вправно,

Де в пшеничних ланах величаво

Пливуть кораблі,

Піднімається гордо

Синьо – жовтий наш прапор державний

На Херсонській моїй, на родючій землі.

 

Біля хат і доріг –

В білім цвіті сади кучеряві,

І курличуть з небес

У полях гомінкі журавлі.

Я живу і труджусь

У своїй незалежній державі,

На Херсонській моїй на родючій землі.

 

Серед друзів – держав

Україну цінують по праву,

Поважають народ

За його трудові мозолі.

Я горджусь, що живу

У своїй українській державі

На Херсонській моїй, на родючій землі!

Це моя Вкраїна!

Виглядають хати із садів строкатих,

Голубою стрічкою в’ється Інгулець…

Це моя Вкраїна. Тут – моя родина.

Пролягла дорога серця в край свій навпростець.

 

Я спішу до землі, прихилюсь до святої,

Бо тут батьківське все, а значить – святе:

Теплий хліб на столі і криниця з смачною водою,

І загублене в травах дитинство моє золоте.

 

Росяні світанки зустрічають ранки.

Поспішає Україна в новий світлий день,

Щоб у кожній хаті за столом багатим

Після праці заспівати віночок пісень.

***

Вклонімось хліборобам!

Колоссям стиглим радує земля.

Жнива гарячі кличуть у поля.

З-за небокраю долинає спів –

Шумлять комбайни – кораблі степів.

 

Як буде хліб – поллється гарна пісня

І на обжинках в кожному селі

За труд, за піт вклонімось, друзі, низько

Всім хліборобам рідної землі.

 

Лежить в покосах збіжжя золоте.

Зерно пшеничне для життя – святе.

Його зростили за селом в полях

Робочі руки в шорстких мозолях.

 

Звітує хлібом степовий наш край.

- Приймай державо, золотий врожай!

За коровай духмяний на столі

Хвала і шана трударям землі!

***

 

Краю мій, понад Дніпром поля

Росами ранковими умито.

Колоситься врожаєм земля,

Дозрівають ячмені і жито.

 

Життєдайний колос золотий

Зернами тужавими налився.

Хліб від діда-прадіда святий

На землі Херсонській народився.

 

Краю мій, із глибини віків

Зачерпну історію народу.

Ми, нащадки роду козаків,

Довгождану здобули свободу.

 

Майорить у небі голубім

Прапор суверенної країни.

Шаною вклоняється тобі

Край Херсонський, мати-Україно!

***

 

Моє рідне село, моя Біла Криниця,

В золотих пшеницях струмениш гомінким джерелом.

Я до тебе спішу і добра, і любові напитись.

Моє рідне село, приголуб мене теплим крилом.

 

Моє рідне село, моя Біла Криниця,

Берегиня хлібів, колисанка святого зерна.

Як тебе я люблю у піснях продзвенить залізниця.

Моє рідне село, я пишаюсь тобою сповна.

 

Моє рідне село, моя Біла Криниця,

Звідусіль притяга материнське коріння твоє.

Мов до неньки, спішу за любов’ю на Білу Криницю.

Моє рідне село, я щаслива, що ти в мене є!

***

 

Бондаренко Любов

с.Князь-Григорівка

Великолепетиського району

Рідний край

Рідний краю, моя Батьківщино,

Князь-Григорівко рідна, прости,

Що зотліло родове коріння,

Я - їх паросток, десь вдалині.

В Дикім полі Таврійського краю,

Серед тирси й сивин ковили

Заснували тебе мої предки

Власність пана тоді – кріпаки.

Вже розорано степ ковиловий,

Де вчувається гомін орди

І буяють у Дикому полі

Хліб дорідний і буйні сади.

Над Дніпром ти розкинулась гордо

І в свічаді його навесні

Бачить небо твою пишну вроду

І у вирій летять журавлі.

Вже забули давно про кріпацтво

І щасливі всі діти твої,

Лиш ім’я залишилось, як пам’ять,

Про далекі-далекі віки.

 

 

Борисенко Віра

с.Біляєвка Нововоронцовського району

Чому?

Ми є народ, якого волі

Зламати ще ніхто не зміг.

Свою самі ми вибираєм долю

Одну-єдину серед тисячі доріг.

 

Скандуєм: «Слава Україні!»…

Ну, а коли приїдем в місто,

Ми ніби у сусідній є країні,

Де українську не почуєш, звісно.

Чому соромимось своєї мови?

Невже це показник, що ти з села?

Говорим: і співуча, й веселкова.

Чому ж до мови рідної поваги в нас нема?

 

 

Борщун Лариса

с.Олександрівка Каланчацької ОТГ

Шевченко

Шевченко, славний наш поет,

Художник, гордість України.

Кобзар, скрипаль, життєвий свій сюжет,

На полотні залишив аж до нині.

 

В неволі він писав вірші,

Як сонечко сідає за горою.

Сади похилені рясні

І чорне поле, гай і гори.

 

Калину і вербу любив Тарас,

Поет оспівував їх у віршах чудових.

Не забував Шевченко і за нас,

Учив як жити у часи неволі.

 

Не забуваймо ті святі рядки,

В яких поет нам заповів, як жити.

Любити рідний край понад усе

І мовою своєю дорожити!

 

 

Василюк Григорій

с.Інгулець Білозерського району

Гірко плаче Україна

На солдатських грудях

І Всевишнього благає:

- Дай розуму людям,

Патріоти хай не гинуть,

Хай їх не калічать.

Нехай зрадники пощезнуть,

Що ворога кличуть. -

Плаче, схлипує сердешна,

Як мала дитина,

Кожна смерть і кожна рана –

Горе України.

Плаче, схлипує та вірить,

Що Господь все бачить

І за кожну краплю крові

Ворогу віддячить.

Бо так було в минулому,

Так буде і нині:

«Смерть ворогам-окупантам,

Слава Україні!»

***

 

Землі не можна визначити ціну -

І це повинен кожен пам’ятати.

Земля – колиска для всього живого,

Вона всьому живому - вічна мати.

 

Бо з нею все пов’язане в цім світі:

Минуле, сьогодення, майбуття…

Отож, допоки їй дано родити,

До тих пір і триватиме життя.

 

Ми землю не отримали у спадок,

Тому не в праві нею торгувати.

Ми землю взяли в борг в нащадків наших -

І борг їм зобов’язані віддати.

 

Землі немає доброї чи злої,

Вона всьому живому вічна мати.

Ніхто не в праві визначати ціну,

Бо матір’ю не можна торгувати.

***

 

У повсякденному житті

Я чув не раз пересторогу:

- Ну що ти робиш? Це великий гріх!

Негайно припини, побійся Бога!-

В мені це завжди викликало сміх,

Лякати Господом - чи не найбільший гріх?

Тому пораду всім даю одну:

Любіть Спасителя, а бійтесь Сатану.

 

 

Глєбова Лідія

смт.Нововоронцовка

Україну не здолати

Не затуляйте Україні сонце –

Під ним колосяться пшеничнії поля,

Не залякать лвів’янина й херсонця,

Бо споконвічна наша тут земля.

 

Не клацайте ви зброєю над нами,

Нас не скорить погрозами й вогнем,

Ми славимся хоробрими синами,

В нас потяг волі у серцях не вмер.

 

Відстоїмо і волю, і свободу,

Кордони мирні нашої землі.

Не відібрать цього в мого народу –

Грядуть тепер для нас часи нові.

 

Нападникам ганьба у всьому світі

За їхні хижі, варварські діла.

Будуть соромитись за це і їхні діти –

В нас дух козацький й сила ще жива.

 

Бо не вмира Вкраїни сила й воля,

За це боролись довгі ми віки,

Тож нашу міць, яку дала нам доля,

Ні, не здолають підлі вояки.

 

Григоренко Світлана

м.Нова Каховка

Степ

Степ за степом пішли у далекі краї.

У безмежні краї неозорі.

Тут гуляли колись парубки-козаки,

Боронили Вкраїну герої.

 

Легка «чайка» летіла, наче з крильми,

Поринала у хвилі дніпрові,

Визволяти дівчат рідних з Кизикирмен,

Із чужої неволі, з недолі.

 

Спочивають віки козаки-юнаки

У високій траві, у шовковій.

І ладнаю я риму під спів солов’їв

На своїй, на улюбленій мові.

 

 

Єщенко Марія

м.Нова Каховка

Вона - Україна

Вона, запевняю вас, просто безмежно сонячна.

Боявся за неї даремно - Вона гнучка.

Десятки років на таких хуртовинах встояла,

Що стала незламною сильна її душа.

 

Я думав, не встоїть Вона, бо чуттєва, лагідна,

Але правда в тому, хоч в неї жіночий стан,

Та душу позичила в скелі, або у дерева,

І згартувала її у складний метал.

 

Така непохитна, терпляча і нерозбещена.

На серці у неї лежить лиш один кайдан,

Там діти її ступали у бій з залежністю,

І гинули, стоячи грудьми за той Майдан.

 

Кайдан - її втрати, що вкрили собою матінку,

І кожне ім’я пам’ятає її душа.

Та все ж до свободи йтиме Вона не плакати,

А щиро сміятись і дякувати ворогам.

 

Якби не вони, хіба б Вона стала сильною?!

Хіба розуміла би цінність свободи й слів?

Лиш їм завдяки Вона завжди така усміхнена,

На славу й для слави виховувала синів.

 

Коли запитають у неї: «Хто батько з матір'ю,

І хто ж Вас виховував, мудре таке дитя?»

Вона відповість, що зростала у серці Тарасовому,

В душі у Костенко зміцніла і проросла.

 

 

 

Железняк Віктор

м.Генічеськ

Херсонщино, частинка мого раю,

Дніпро-Славутич і розлив колоссь.

З дитинства самовіддано кохаю

Цей край, де мені жити довелось.

Люблю красу і доброту людини,

І самозречну відданість землі.

Можливо, є і кращі десь країни –

Ділю з цією радості й жалі.

***

 

Таврійський степ і тронки передзвін

Ввібрав я в себе з молоком дитинства.

Мене ведуть в життєвий часоплин

Розкрилені обійми материнства.

Земля і мати, щедрість і любов,

Себе без цього важко уявити –

Синівська совість і гаряча кров,

Довіку присягають вас любити.

 

Сонячне місто

Азовське море. Піниться блакить,

Крикливі чайки падають на хвилі,

Красу таку не можна не любить,

А надто літні пляжі гомінливі,

Де сонце нас об’єднує усіх.

Ми, як один, - громада промениста –

Гостинно хвилі котяться до ніг

З відкритим серцем сонячного міста

***

 

Кам’яні баби

Кам’яні баби у степу стоять

І дивляться на нас закам’яніло:

Про Скіфію нам хоче нагадать

Обвітрене віками їхнє «тіло».

Тут жив народ. Пас коней табуни,

Із луком полював на дичину,

І вариво вкладали в казани

Та з апетитом їли свіжину.

І грів серця солодкий волі дим,

Летів над степом, лоскотав у носі.

Віки назад хтось був  тут молодим

Кам’яні баби – в тій порі ще й досі…

***

 

Братські могили

Камінь на братських стогне,

Де імена, імена…

Мабуть сказати прагне:

Нащо Вкраїні війна?

Чобіт ворожий топче

І злістю змія сичить.

Став ти солдатом, хлопче,-

В матері серце болить.

На Іловайськім полі

Скільки лишилось синів?

Пошматовані долі –

Так гірко – не має слів!...

Камінь на братських плаче,

Вічний вогонь горить,

Рве він коріння наче,-

І іменами сльозить…

 

 

Залуцька Тетяна

с.Дудчине Каховського району

Рідне село

Село моє, батьківське, наймиліше,

До тебе лину щохвилини я.

Про тебе мрії я у снах колишу,

Бо тут зросла, тут чула солов’я.

 

Я тут злетіла, підвелась на ноги,

Тут зрозуміла радощі життя.

Про тебе лиш усі мої тривоги,

Бо я верби й калиноньки дитя.

 

Донька Каховщини, і степу я дитина,

То ж віддана безмежним я ланам.

А Дудчине - то рідна батьківщина.

У цій поезії хвалу йому віддам.

 

Понад усе люблю його лани пшеничні,

Що буйно колосяться навесні,

Вербу й калину – символи одвічні -

Та щирі українськії пісні.

 

Людей люблю я дудчинських, гостинних,

Що вміють слухати, радіти, співчувать.

І знаю, що лиш радісні хвилини

Господь нам буде завжди дарувать.

 

Люблю тебе, коханий, милий краю,

Я більшого не хочу від життя.

Твої красоти радо споглядаю,

Пишаюсь тим, що я твоє дитя.

Память

Течуть, лягають на папір слова,

Вони летять, не стримуючи темпу,

І в серці пам’ять мимоволі ожива

Про всю родину, близьку і далеку.

 

А спогади ведуть нас в забуття,

У ті далекі та минулі роки.

І хоч весь рід не пам’ятаю я,

Та доки є життя, є й пам’ять доки.

 

І мимоволі бачу, як у сні,

Хронологічну, давню ту картину:

Як дід мій їде гордо на коні

Й бабуся виглядає біля тину.

 

Як опалило полум’я війни,

Моїх двох дідусів на фронт забрали,

Й бабусь моїх - ще зовсім молодих

Примушено в Германію погнали.

 

І як вони, завзяті й молоді,

Стерпівши всі ті лиха і страхіття,

Бажали нам, нащадкам вояків,

Щоб нас минали війни й лихоліття.

 

Тут виріс й працював увесь мій рід:

Мій батько, мій дідусь і прадідусь.

Тут Батьківщина, тут мій дім і рід,

Який люблю, шаную і горжусь.

 

Ідуть століття швидко, і роки

Один за одним змінюють картину,

Та пам’ять повертає в ті віки,

Де дід мій їде на коні

Й чека його бабуся біля тину.

 

 

Затуливітер Олександр

с.Першокостянтинівка Чаплинського району

Україна.

Є у світі багато чудових країн

Де безкрайні озера і ріки,

Де ліси і поля зеленіють ясніш,

Ніж уранішнє сонечко світить.

Хочу я мандрувати, побачити світ,

Все оглянути, все зрозуміти

Чом в країні моїй – Україні святій

Стало важко і сумно так жити.

Моя рідна Вкраїно, прекрасна, могуча,

Де знайдеш ще у сіті стільки краси?

Всі ліси, полонини, гори і кручі,

Все це рідне до болі мені.

Та країна, де я народився,

Де босоніж ходив по росі,

Де любові мелодія лине,

Наймиліший куток на землі!

 

 

Івкова Анна

с.Новокиївка Каланчацької ОТГ

Була і буде Україна

Знедолена в віках, приречена на біль,

Та завжди в серці віра і надія.

В очах горить вогонь та праведна печаль.

Була такою й буде Україна!

І взята у полон під гнітом ворогів,

Вона не скориться, не стане на коліна.

Їй праведний той гнів сили додає.

Була такою й буде Україна!

Де степи розкинулись широкі.

Розлилися ріки і моря,

У полях пшеничних червоніють маки,

То моя єдина, рідная земля.

Під яскравим сонцем верби зеленіють,

Там моє дитинство, там душа моя.

У садку барвінок й жевріє калина,

Це моя країна, це моя земля!

***

Коли закінчиться війна

За вікном гаї зелені все шумлять,

Так само гоне хвилі синє море.

Та знов до нас у рідний край

Прийшли разом біда і горе.

То не гроза, не блискавка і грім,

Війна іде над нашою землею.

Вона зайшла усюди, в кожен дім

І залишила слід пекельною стежею.

Та зросить землю кров’ю, не водою,

Посіє не зерно – чиєсь життя.

По ній жінки лишаються вдовою

І сиротою лишиться дитя.

То не зірниця-блискавка, то постріл

І то не грім, то вибухи гудуть.

Ми живемо у темряві наосліп,

І все чекаєм, що жахи минуть.

Сльозами радості і миру

Зустрінуть хлопців близькі і рідня,

Не тямлячи себе пригорне сина мати

Тоді… Коли закінчиться війна…

***

Натхнення

Я заплету в рясні вінки свої бажання і надії,

Та відпущу в стрімкий потік,

Аби здійснились мої мрії.

За словом слово йде в рядок,

Все примічаючи навколо:

Хвилин і днів нестримний біг

І журавлів тужливе соло.

Всі почуття в рядки складає,

Даруючи думкам свободу.

В натхненні твір на аркуші лягає,

Приносячи творцеві насолоду.

Ільчук Лідія

с. Велика Благовіщенка Горностаївської ОТГ

Таврійський степ

Мій рідний край, де широчінь безмежна

Тут дім мій рідний, тут моя земля.

Ступаю по траві я обережно,

А навкруги засіяні поля.

 

Серед степів малі таврійські села,

Загублені далеко у степах.

В них люди працьовиті і веселі

Живуть, працюють на своїх полях.

 

Радіють сонцю, кожній світлій днині

Турботи їх щоденні – то земля,

Бо рідний степ – одвіку і донині,

Безцінний скарб, що доля їм дала.

 

Іду я степом і душа співає,

Цей запах трав і жайворонка спів.

Ціннішого нічого не буває,

Ніж простір цей, цей степ моїх батьків.

***

 

Рідний дім

У кожної людини є на світі свій рідний дім, куточок рідний свій,

Де ми навчилися життю радіти, де був початок мрій, думок, надій.

 

Не все збувається, коли стаєш дорослим, не все бува, як ти того хотів.

Але твій дім лишиться найдорожчим, бо та земля – земля твої батьків.

 

Твій рідний край, і там твоє коріння в степах широких, там твоє село.

Гніздечко рідне – Боже провидіння, куди б життя тебе не завело.

 

Хоч ти не можеш інколи приїхать, душа твоя назавжди тут,

Лиш тут відчуєш радість ти і втіху, коли сюди дороги приведуть.

 

Уже й батьків нема, дорослі діти, та повертає стежечка туди.

Сумую дуже, ніде правди діти, бо рідний дім у серці назавжди.

Клімук Василина

с.Чкалове Новотроїцького району

Мрія

Лети, моя мріє, далека,

В таємну високу блакить.

Лети, наче вільна лелека.

Лети, бо чарівна ця мить.

Хтось з неба сказав, що здійсниться,

Усе, про що мріє душа.

І ось моя думка, як птиця,

Спішить аж туди, в небеса,

До Бога, до сонця, до світла

Просити для світу добра,

Щоб в серці любов лише квітла,

Й сміялась завжди дітвора.

Я хочу, щоб мир був між нами,

А віра й надія – в душі.

Такими простими рядками

Звучать тихі  мрії  мої.

***

 

Сподівання

Ще, можливо, настане час,

Коли в світі зупиниться зло,

І тоді завітає до нас

Те очікуване добро.

І воскресне людська душа,

Від всесвітнього бруду зла,

Що не коштує ні гроша,

Бо це все лише фальш і гра.

І засвітиться знову світ

Серед темряви бід і гроз.

І розтопиться  горя  лід,

І нещастя  мине мороз.

І веселка на небесах

Усміхнеться кольорами мрій,

А легка на щоці сльоза

Віддзеркалить слова надій.

Хай у світі не буде зла,

Горя, ненависті і бід.

Хай у світлій  ріці добра

Потопає нещастя лід…

***

Моя Україно!

Україно моя, ти – діброва,

Зелен-гай і квітучі сади.

Моя рідна, усміхнена мова,

Що звучить солов’їно завжди.

Я закохана в тебе навіки,

В твою чисту й безмірну красу,

У пшеничні поля, сині ріки,

І блакитну ранкову росу.

Буду завжди тебе пам’ятати,

В своїм серці нести крізь роки.

Рідну мову свою колисати,

І молитву, що вчили батьки.

Україна не вмре, не загине

Доки з нею є наша любов.

Буде жити моя Батьківщина,

І цвістиме вона знов і знов!

 

 

Коча Віктор

смт. Високопілля

Заповіт нащадкам

Відійшли у небуття козаки зухвалі,

Та залишили у спадок статки небувалі:

Гордий дух та відголосок козацької слави

І гетьманську булаву, як символ держави.

 

А також веселу вдачу, широку натуру,

Непоступливість в бою та міцну статуру,

А іще життя за друга не жалко віддати

Та за рідний край-Вітчизну не страшно вмирати.

І нащадки не підвели - себе не жаліли,

Свою рідну Україну не раз боронили.

Захистили, вберегли Державу й свободу,

Тож продовжити потрібно пращурів турботу.

 

А турбота в нас одна – це щастя народу

Та усміхнена родина біля свого дому,

І веселе дитинча, здоровеньке й миле,

Та щоб нашій Україні завжди таланило.

 

Щоб єдиною, міцною була Батьківщина,

Грізною до ворогів, до друзів – прихильна,

Та якщо почнеться битва за нашу свободу,

Була впевнена Вітчизна в вірності народу.

 

Тільки наш народ не хоче ні з ким воювати,

Лиш бажання є спокійно, творчо працювати.

Неозорі краєвиди, мальовничі гори,

Відкривають для творіння безмежні простори.

Надихає нас майбутнє - щаслива дорога,

А натхнення живлять мрії та віра у Бога!

 

На смерть битися за волю судилось Вкраїні,

Так було у давнину, триває й донині.

Кращі сини Батьківщини голови поклали,

Та нащадки - весь народ, їх не забували.

 

Не забули й козаків, тож не забувайте

Нас, що гинули за волю, вічно пам’ятайте,

Наші подвиги величні часто споминайте,

Своїх пращурів-героїв гучно прославляйте!

***

 

За майбутнє України

Не скорилась ворогам наша Україна-

Незалежна, миролюбна, пісенна країна.

Нас вперед вела мета – жадана свобода,

Тож вінцем у боротьбі стала перемога.

 

Будь могутньою Вкраїно, Велика Держава!

Наша гордість - то народ - честь йому і слава!

Наша сила у єднанні в боротьбі за волю,

За майбутнє України, за щасливу долю.

 

Недаремні були жертви та тяжкії втрати,

Тепер вільну Україну маєм захищати.

Будем битися до скону за святу свободу,

Пам’ятаймо - ми нащадки козацького роду.

***

 

Ода вільній Україні

Слався вічно й розквітай, моя Батьківщино,

Бо для кожного із нас ти одна-єдина.

Славна будь твоя душа - мова солов’їна,

Знаменитим Кобзарем чудово оспівана.

 

Гордимось, що ми нащадки давнього народу

Й славних лицарів відважних козацького роду.

Гідний величі Богдана пам’ятає мир,

Що дорогу нам осяяв Святий Володимир.

 

Згуртувались воєдино за нашу Вкраїну

Та й не дали ворогам топтати країну.

Не здаються патріоти, життя не жаліють,

Про свою щасливу долю вони давно мріють,

Не потерпимо наруги та злої неволі,

Не за будемо героїв, полеглих за волю.

 

Від Карпат і до Луганська, одна й думка віра,

Що єдиною й квітучою буде Україна.

Розбудуємо оселі, вдягнем вишиванки

Та й покажем всьому світу народні таланти.

 

Слався вільна незалежна моя Батьківщино,

Мальовнича й самобутня, люба Україно,

Сильна духом й невмируща свободи застава,

Легендарна й переможна, як козацька слава!!!

 

Кравчук Анна

м.Генічеськ

Рідне місто

Я хочу історію вам розказати

Про місто маленьке, про крапку на мапі.

Про те, як Азовського моря перлини

Малюють для нього пейзажні картини.

Смарагдовий берег ласкаво зустріне,

І спогадом теплим малої дитини

Тебе закружля перламутровий бриз,

І місяць ліхтар свій запалить поблиз.

Для мене це місто тому надзвичайне,

Бо в ньому живуть мої спогади давні.

Воно особливе – бо тут рідний дім.

Його маю право назвати «своїм».

Тут мрії дитячі, тут плани життя,

Тут перше кохання, тут друзі, сім’я.

І лавка тут кожна чи дім, чи крамниця,

Історію мають, свою таємницю.

Тут спогад на спогаді враз ожива.

Ось так не зника кіноплівка життя.

А люди які, а які краєвиди!

І ніби все просто, але таке рідне.

У міста мого і душа найтепліша,

А вітер натхнення порушує тишу.

І сонце ласкаво так гріє промінням,

Міняючись на ніч з зірковим нетлінням.

Люблю своє місто, нехай невелике,

Та хочеться взяти й угору злетіти.

Тут дім і не треба нічого казати,

Бо можна ще дуже багато писати.

***

 

Настрій: Маленький принц

Вам не страшно від того, що люди навколо пусті?

Ніби все як раніше: мости, світлофори, трамваї.

Та все рідше говоримо ми одне-одному просто «прости»

Й пересічні шляхи паралельними бути почали.

В мене є телескоп. Подивися крізь нього в життя.

А на небі зірок так багато, що й ліку не знають.

Серед них є і ти, а можливо, навіть і я.

Люди – зорі, що вже не горять, а лише догорають.

 

Мегаполіс гуде. Хмарочоси в туманах стоять.

А мені б теплий чай і бабусею зв’язану ковдру,

Щоб забути проблеми, неспокій і несамовиту печаль,

Й переглянути фото, де все по-дитячому добре.

 

Я не хочу ставати чужинцем для рідних людей,

Я боюсь загубитись в кварталах знайомого міста,

Я у прірві шукаю дорогу в майбутній свій день,

Бо, здається, для мене немає вже вільного місця.

 

У мені живе Він! Той Маленький, відомий вам Принц.

«Всі троянди пусті… І моя лишень найкрасивіша!»

Перехожий звичайний промовить: «Вона ж, як усі».

Та для мене крім неї немає у світі цім інших.

 

Так, я вірю в любов. І не вірю в нещирість людей.

Все залежить від нас. І усе можливо змінити.

Та прокинувшись зранку, собі говори день за днем:

«Існувати не буду! Я буду по-справжньому жити!»

 

Хай летить сірий пил, але ти не такий як усі,

Ти на небі гориш. Ти не зірка, що вже догорає.

Просто страшно від того, що люди навколо пусті,

Хоча все ж як раніше: мости, світлофори, трамваї.

***

 

І знову спіралі: ранок, день, вечір, ніч.

Ще вчора ці люди навколо здавалися рідними.

Тепер я одна у потоці ледве знайомих облич.

Не знаю чому я тут, хто є я, хто вони.

Чому саме цей шлях, це місто, цей вокзал?

Я могла помилитись пероном, сісти на інший потяг.

Я, здається, могла помилитись і цілим життям,

Не забравши на згадку про це і жодного фото.

А ми слухали разом пісні про якесь-там кохання.

Дивились кіно, а в очі дивитись боялись.

Не кажи, що я перша. Краще скажи, що остання.

Ти мовчиш. А я ще на щось сподівалась…

Підвіконня в пилюці, вже сьома, мене будить світло

І заповнює простір чомусь прохолодним теплом.

А мене вже і пледи не гріють. І кава холоне помітно.

У кімнаті дощі, хоча сонце пече за вікном.

А я знаю ти є. Ти купуєш вершки в магазинах.

На сніданок готуєш омлет. На вечерю? Вино.

Я пішла за тобою, як йде за яскравим дитина.

Я б і зараз пішла, та, мабуть, тобі все одно.

Так чому я тут? Хто я є? Хто вони?

Хто ці люди навколо і чому серед них саме ти?

Нас забули навчити цьому в універах і школах.

Тому так й живемо, через вибір і помилки.

 

 

Крупа Наталія

с.Сиваське Новотроїцького району

Народові

Народе мій, талант твій оспіваю

В рядках крилатих, у словах горінні.

Я передам у них усе, що відчуваю

Серцем митця в душевному тремтінні.

 

Пісенність прадідів в безмірності високій,

Що лине з праведних глибин буття.

І в піднебессі виграє веселкою глибокім,

І возвеличує патріотичні почуття.

 

Сказання лірників від роду і до роду,

Чумацький спів і кобзарів величність

Все це – історія великого народу,

Що йде з глибин віків у даль, у вічність.

 

Хоч сотні літ народ мій розтинали,

Та невмируща слава засіяла знов,

І незнищенна сила оживала,

Народ святий звільнився з-під оков.

 

Талант народу – ніжний цвіт калини,

Високість яворів і чорнобривців цвіт,

Розгонисті степи і далі журавлині…

Він житиме в віках, поки існує світ.

***

 

Моє Сиваське

Сиваське моє стоголосе,

Дзвінкоплинне, до болю терпке,

Я люблю твої сонячні роси

І колосся пшеничне важке.

Мій ти краю, моя ти колиско,

Світлий спогад дитинства мого,

Я до тебе зійду падолистом,

Із джерела нап’юся твого.

Земле рідна! Ну як не любити

Ці стежки у ранковій росі?!

Вічно буду я Бога молити,

Гімн співатиму ніжній красі!

О земле рідна, зболена віками,

Степів розмай, солоний хміль подин.

Уквітчана ти трударів руками.

Як не любить твій сонцесяйний плин?!

Проходять дні і кануть в безвість ночі.

У даль тече ріка мого життя.

Я спрагло шепочу слова пророчі

І щиро вірю в світле майбуття.

***

 

Козацька слава

Козацька слава у піснях сповита,

Вона велична, мужня, гордовита.

Козацьке військо славу здобувало

І Україну від чужинців рятувало.

Бо все святе, що є в мого народу:

Колиска, мати і дівоча врода,

Козацька честь, кургани предків в полі –

Це дар святий, небесний його долі.

 

Вишневий сад, криниця край дороги,

Калини кущ і приспані тривоги,

І тисячі доріг, мільйони вузьких стежок

В душі моїй козацький шлях мережать.

 

Козацьку славу шабля стереже,

Козацьку вольність доля береже.

І скільки світу ще… - не згине мій нарід.

То ж хай цвіте козацький мужній рід! 

***

 

Спадщина предків

Смереки в зелених Карпатах

Стоять, як сторожі на чатах.

Колосся полів, як даль солов’їна.

Це – рідна моя Україна!

 

Левадою стежка біжить в далину.

Усе це я серцем жіночим збагну.

Веселка струмить у блакить, в височінь,

Як світла дорога віків, поколінь.

 

І спадщина предків велична й багата,

Початком її українська є хата.

Гостинність одверта в усій доброті,

Що стрінеться будь-де тобі на путі.

 

Моя Україна – це диво величне,

Це слово батьківське з колиски нам звичне,

Це посмішка мами, її колискова,

Це тиха вечірня і ніжна розмова.

 

Тобою, Вкраїно, пишатись я буду,

І роду свого я ніде не забуду:

В країнах далеких, їх сяйвах вогні,

Бо спадщина предків живе у мені.

Весна іде

Вже брость святкує  на кущах,

Береза хвалиться сережками,

Хлюпоче річка в берегах,  

Весна іде Вкраїни стежками.

 

Земля раює вся в  квітках, 

Волошки досвіток стрічають,

Ширяє дух цвітінь в садках, 

Струмки Весні пісні співають.

 

А річка хлюпає, шумить,

Аж срібне марево іскриться.

До райдуг дух полів летить,

В блакиті жайвору не спиться.

 

Співає славу він землі,

Волошки вимиті синіють,

Веснують квіточки малі,

І трави в полі ніжно мліють.

 

Краплина сили із небес

Дощем упала в землю нову.

Люблю весняний цей процес

І славлю цю світобудову!

***

 

Осінній етюд

Золотокоса осінь вже надворі

Легкі тумани кутає у трави,

Блакить безмежна, неба синя просинь,

В багрянець й золото вдяглись природи брами.

 

І шепіт клена за вікном тужливий

Нагадує про зміни у природі.

А в піднебессі крик птахів журливий –

«Прикмета осені!» - говорять у народі.

 

 

Асфальт промоклий, вкритий сухим листом,

Осінній холод всіх вже доніма,

Скрипить мінорно граб, неначе став артистом,

І стугонить земля від холоду німа.

 

Німа, але чарівна, все ж природа,

Довкілля так змінилось за ці дні:

Немає сонця вже і дошкуля негода,

Тому й обличчя у людей сумні.

 

Тріпає жовтень коси тополині,

Зрива листки великі і малі.

І не вернуть тепла уже… Віднині

Йде владно осінь по моїй землі!

 

 

Курганська Валентина

с.Кучерявоволодимирівка Чаплинської ОТГ

Таврійський край

Там, де сяють ясні зорі,

Де безмежнії поля,

Де простори неозорі,

Це – моя рідна земля.

 

Де колоситься пшениця,

В зелені густі ліси,

Чисті ріки і озерця

У незміряній красі.

 

Де відроджуються села,

Де красуються міста

І куди не кинеш оком –

Неземная красота.

 

Все це є моя країна,

Мій Таврійський рідний край,

Лине пісня солов’їна,

Ніби сонячний розмай.

 

Таврія

Я родилась і живу

У Таврійськім краї,

Де курличуть журавлі

Й солов’ї співають.

 

Де тече сивий Дніпро,

Жито колоситься

І на сонці дозріває

Золота пшениця.

 

Де цвітуть рясні сади

В зелені дубрави

І щороку на весні

Квітнуть квіти й трави.

***

 

Мій край

Прилетіли журавлі

До рідного краю.

Я про тебе, Україно,

У піснях співаю.

 

Про твої ліса і гори,

Про Дніпро і кручі,

І про те, що не стихає,

А реве ревучий.

 

Про людей, які працюють

З ранку ідо ночі,

І про тих, хто на кордоні

Не змикає очі.

 

Як живуть в Таврійськім краї

Хай в піснях лунає,

Хай всіх Бог оберігає

І благословляє.

 

Хай їм світить ясне сонце,

Буде синє небо.

Ми - за неньку Україну,

Чужого – не треба.

Курносик Андрій

с.Князь-Григорівка Великолепетиського району

 

Моє рідне село

Моє рідне село з краю в край пролягло

Над Дніпром, де високії кручі.

І лунають пісні і сумні, й запальні,

Бо у нас є дівчата співучі.

 

На широких ланах дозрівають жита,

Кавуни, гарбузи, жовті дині,

Помідори смачні, огірки запашні,

І співають в душі господині.

 

Гарна церква в селі двісті літ вже стоїть,

Краєвидами серце чарує.

Ясним дзвоном в свята манить церква свята

І надію на Бога дарує.

 

Гарне наше село над Дніпром пролягло

І чарує як врода дівоча.

Хай лунають пісні і сумні, й запальні.

Князь-Григорівка наша співоча.

***

 

Тримай, солдате, автомат!

Тримай міцніше автомат,

Бо ти є воїн. Ти – солдат!

Щоб як полізе ворог-звір,

Достойно дать йому відпір.

 

Ми миру хочем – не війни,

Росли щоб дочки і сини,

Не плакали щоб матері,

Дитячий сміх лунав в дворі.

 

І нам, прокляті вороги,

Вам дати відсіч до снаги.

Тікайте з України геть,

Бо тут знайдете свою смерть!

А Україна розцвіте!

І всі ми віримо у те,

Що щастя буде і талант,

А неньку - захистить солдат.

***

 

Я тепер солдат

- Ой куди ти, хлопче, йдеш,

ой куди ти?

Не ходив би воювати -

 там бандити.

В Україні зброя є -

бійці знайдуться.

Там без тебе ЗСУ

обійдуться.

Я сказав своїй рідні

біля порога:

- Та не плачте ви про мене,

ради Бога.

Як би всі ось так, як ви,

вдома сіли,

Загребли б нас москалі

у Росію.

А я піду воювати -

бо так треба.

Перемога не впаде

нам із неба.

Ми повинні захищати

землю рідну.

Щоб у мирі міг народ

жити гідно!

 

Кучерова Людмила

смт.Асканія-Нова Чаплинського району

Шлях Чумацький

Шлях Чумацький поскрипує сіллю

Над Дніпром у небесних степах.

Світ чумацький – ярмо і привілля,

Сіль життя родить мертва рапа….

 

Хтось питає, чи долі нам вдосталь?

Болю вдосталь – чорнобильській біль.

Чумакує Вкраїна і досі,

Шлях Чумацький - то зорі, чи сіль?!!

 

 

Левчук Леся

м.Нова Каховка

До 60 - річчя

Новокаховського Палацу культури

Там, де сонце проміння купає,

У Дніпрі, що віками шумить,

Серед парку, в казковому раю,

Наш Палац величаво стоїть.

 

Скільки радості й смутку  вплітали

В його долю суворі часи,

Та нескорений лихом й літами

Він, мов з попелу Фенікс, ожив.

 

І тепер в славний день ювілею

Привітати його всі прийшли,

Щоб світив він незгасно зорею,

Щоб звучав як один колектив.

 

Щоб сюди залюбки прилітали

Творчі музи краси і мистецтва,

Щоб культура цвіла у пошані,

Щоб виховувала естетів.

 

Щоб раділи серця і співали,

Щоб бандури тривожили слух,

І здобутки минулої слави

Відродились й примножили дух.

 

Наш Палац, як перлина в намисті,

Прикрашає улюблене місто,

Тут прекрасних талантів сім’я,

Хай же світить їм щастя зоря.

***

 

Пам’яті Бахути

Достиглі сливи у садку Бахути

Блищать на сонці синіми боками,

Не хоче серце істини збагнути,

Що вже давно нема його між нами.

 

В своїм житті зумів він мужнім бути –

Приборкати думок високих злет.

Був справжньою людиною Бахута,

З великим серцем, істинний Поет.

 

Не встиг він побувать на своїм святі...

Та як би час не набирав ходу,

Через роки зумів він нам сказати:

– Що б не було, до вас я ще прийду.

 

І він прийшов, заговорив віршами

Із книг, що їх нащадки зберегли.

Насправді він живе, він поряд з нами,

Його присутність – це його думки.

 

І так відчули ми і суть його, і дух,

Що в спогадах всі відстані зникали.

А в сонячнім поетовім саду

Сміялись сливи синіми боками...

 

 

Щедрий вечір

На солов’їній нашій мові

Пишу про свято: день чудовий,

Літають за вікном птахи

І заглядають голуби.

 

Питають ніби – що і як? -

А я кутю варю, буряк,

А чоловік біжить в крамницю

Купити хліба паляницю.

 

Після турбот по господарству

Ось й Щедрий Вечір розпочався.

Усім багатий, як годиться,

З дотриманням усіх традицій.

 

Вже звані гості всі зібрались,

Дванадцять страв їх дочекались.

Щедрівки весело співають,

І вдячно Бога прославляють.

 

Господар тут бере гітару

Й пісні співа про очі карі,

Про козака й калину в лузі

Для всіх гостей та щирих друзів.

 

Як український гімн заграє –

Душа і плаче, і співає,

Бо щиро любим Україну,

Всім серцем ми до неї линем.

 

...Світили зорі в Святий вечір,

Колядники – старі й малеча,

Сідали залюбки до столу,

Бажали щастя цьому дому.

 

Дзвеніли келихи завзято,

Лунали тости і подяки

За ласку Божу і здоров’я,

За щастя нашого народу,

За України процвітання –

Тож, хай збуваються бажання!

Кухта Галина

с.Чорнобаївка Білозерського району

День Перемоги

День Перемоги - омріяна дата,

Що вмить додала на чоло сивини...

Відходять війни Світової солдати,

Крокують в безсмертя Вітчизни сини.

 

Де друзі твої, що ти сам, ветеране,

Твої побратими відважні - в бою?

- У вічність пішли від смертельної рани,

Не зможуть зі мною стояти в строю.

 

Чого ж засмутився, вкраїнський солдате?

Повіки твої застилає сльоза...

- Ніяк не забути страшенної дати,

З якої тоді почалася війна.

 

Чужинцю замало своєї країни,

Її неосяжних доріг та широт?

Йому не скорилась моя Батьківщина,

За правду піднявся весь рідний народ!

 

Ніколи, солдатику, ти не жалівся,

«У мене все добре», - слав звістку завжди...

Чому ж ти, рідненький, з війни забарився,

З цієї проклятої в світі війни?

 

Боровся відважно за рідну країну,

Сміливо та мужньо в атаку ішов,

На смерть ти стояв у бою, до загину...

Враз спокій та пам’ять навіки знайшов.

 

Ти міг би за плугом ходити у полі,

Вирощувать хліб, рахувати літа,

Просити у Бога щасливої долі...

Ще б довго твої колосились жита.

 

 

 

Можливо, поетом ти став би великим,

Навчив би мене, мов Тарас, віршувать.

А, може, коханим комусь чоловіком

І діти у тебе могли б підростать.

 

Куди ж ти полинув? Туди, у вершину,

Куди жодна птаха вже не доліта...

Вкраїнський солдате, провіснику миру,

Про тебе країна повік пам’ята!

 

«Борітесь – поборете!», - шириться світом,

Лунає до нас із книжкових висот.

І вірні вкраїнці словам заповіту...

Вже вкотре виборює правду народ!

 

Відважнеє серце плюндрують чужинці,

На груди твої вражий чобіт ступа...

Не схилять коліна брати-українці,

Навіки безсмертна Вітчизни душа!

 

Дивіться, вдягнулась вона в вишиванку,

І вже на весь світ її слово луна:

«Боротися буду за мир до останку!

Слава Героям! Навіки хвала!»

***

Мелодія України

У тому краю, де ростуть чорнобривці,

Тополя й калина, барвінок й верба,

Із давніх-давен у ошатній світлиці

Живе Батьківщина вродлива моя.

 

Чарівнії руки зіткані з блакиті,

А мова твоя - перелив солов’я,

Світанки ранкові росою умиті

Та посмішка, схожа на спів Кобзаря.

 

Твоя вишиванка, підбита вітрами,

Сплелася в веселці усіх кольорів

І стигле колосся вже пахне хлібами…

«Яка ж ти прекрасна!», - народ гомонів.

Голівка твоя золотиться на сонці,

Віночок зітканий з безмежних полів.

Всю вроду ввібрала у рідній сторонці,

По світу віками лунає твій спів.

 

Ця музика лине за саму вершину,

Де сонечко ясне за обрій сіда…

Вкраїна співає, не знає спочину,

Що кров'ю полита родюча земля.

 

Про душу свою, що нівечать чужинці -

Та грізна навала - московська орда,

Про край, що боронять брати-українці,

Й що їх не лишила народів сім'я.

 

Що власнеє тіло шматують гармати,

Розсілись чужинці за кримським столом…

Весела мелодія рідної хати

Враз стала тривожною, з чорним крилом.

 

В цій пісні похилена постать старенька

Все згадує сина, що згинув в бою…

У небі втопила свій погляд, рідненька,

Й плекає надію зустрітись в раю.

 

Здається, усе залишилось, як завше…

Життя протіка, мов стрімлива ріка…

Чом серце щемить від чужинської фальші

У нотах братерства, любові й добра?

 

Моїй Україні сам мир диригує ,

Сплітає акорди своєї душі…

Хай кожен мелодію серцем відчує -

Мелодію правди на рідній землі!

 

Прислухаймось разом… І дійсно лунає

Здаля та поблизу… З вкраїнських висот…

Бринить на весь всесвіт…Дзвенить, не вгаває

Гармонії миру заключний акорд!

Літвінчук Любов

с.Князь-Григорівка Великолепетиського району

Рідна мова

Українська мова, гарна і чудова

Ти ж була такою всі роки. Та ні!

Довго зневіряли, в світ не випускали

І знущались з тебе діточки ж твої.

Але ж ти квітуча і така співуча

Все стерпіла й впевнено ти роками йшла

До своєї волі через терни долі,

Щоб змужнівши потім все життя цвіла!

***

 

Дніпро

О мій, Славуте, синьоокий Дніпре!

У водах же твоїх відбиток неба синь,

І грають плеса, наче на трембітах

Твої пісні, що линуть звідусіль.

Твоїх років не злічити ніколи,

Нікому не злічить твої літа,

Бо сплетені у водах вже навіки

Твої і молодість, і сива давнина.

Могутній Дніпре, ти течеш невпинно,

О, скільки ти пізнав і пережив!

Отож, вода твоя широкоплинна

Була і є завжди святою із святинь.

***

 

Це розмаїття різнокольорове

Це розмаїття різнокольорове –

Воно ж бо зачаровує мене,

Мій погляд зупиняє знову й знову

На цю красу, що радість нам дає.

Можливо, смуток декому навіє,

А може настрій знову підійме…

То ж залишаймось з нею наодинці,

Нехай лікує нас - мене й тебе.

Цим щебетом різноголосим,

Цим шелестом пахучої трави,

Цим запахом, що я вплітаю в коси,

Промінням цим ласкавим і палким.

Постій босоніж на її долонях,

Із уст її попий криштальної води.

Не поспішай, тебе я дуже прошу,

Вдихни оцю красу і душу звесели.

***

 

Марчук Катерина

Зеленопідська ОТГ

 

Я зачарована тобою, моє місто!

(акровірш)

Яскравий спомин… знов наснився сон:

Засмучено стояло моє місто.

Айвовий цвіт і слово про Херсон

Чарують думку, мовби те намисто.

Алеями казковими йду знов;

Розповідаю дітям про перлину.

Одна лиш згадка – пісня про любов:

Вона така свята, як до родини.

А розкажіть, який для вас Херсон?

Напевно, як для мене, неповторний…

Ароматично-ніжний унісон:

Такий чарівний, як пасхальні дзвони.

Один лиш раз побачиш наш Дніпро:

Барвистий, тихий, часто веселковий;

Один лиш спомин – на душі тепло

Юрмиться, не щезаючи ніколи.

Моє натхнення! Музо в темну ніч!

Освідчитись тобі сьогодні хочу:

Єдиному такому віч-на-віч,

Мій птаха, у якого сині очі.

Історія моя, моїх батьків,

Синів маленька щира Батьківщина –

То є Херсон: тут солов’їний спів;

Одна лиш згадка, мова і родина.

Наша Земля – Україна

(акровірш)

Найкращий край… І біль ввірвався в груди,

А я згадала про дитячий час.

Шляхом дитинства йти вже більш не буду –

Айвовий сад розцвів і тихо згас.

Зимова казка, що читала ненька,

Ех, закінчилась, років шість назад.

Минув той час, як я була маленька –

Лиш залишився в душах снігопад.

Як пригадаю, серце аж заплаче:

У далечінь додому полетить…

Коли ж зустріну вас, коли ж побачу?

Радіють очі і душа щемить.

А я шепчу: «Нарешті я діждалась

Їх усмішок і їх щасливих сліз:

Ніжніших в цілім світі, що траплялись,

Айвовим запахом промочених наскрізь»

***

 

Микитенко Марія

м.Нова Каховка

Пізній дощ

Останнє листя вітер обриває,

Все небо хмари зранку затягли,

Птахи давно у вирій відлетіли

Подалі від Вітчизни і зими.

 

Осінній дощ, дрібненький і холодний,

Мов ширма з неба пада до землі.

Курличуть журавлі останню пісню,

Їх спів ховає дощик у імлі.

 

Осінній дощ, як пісня монотонна,

Мелодія журлива і сумна,

Але душа, як вогник у віконці

Знов прагне світла, радості й добра.

 

Нечипуренко Валентина

с.Красне Скадовського району

Пісня про село

На березі моря, в Таврійському краї,

В серпанку садів загубилось село,

Красиве, як пісня, багате, як мрія,

Як люба дитина з кохання зросло.

 

Село моє рідне, село моє Красне,

Калинова квітка, вишневий розмай,

Ти серце навіки скорило прекрасним,

Козак і козачка, гостей зустрічай.

 

Тут люди чудові живуть і працюють,

Тут радість і горе чекають на них.

Їм зорі яскраві майбутнє віщують,

І доля вінчає навік молодих.

 

І де б не були ми в далекому краї,

Сумуємо завжди за рідним селом,

Як мати дитину, воно зустрічає

І подихом легким цілує в чоло.

***

 

Пісня про Скадовськ

Скадовськ – це перлина Таврійського краю,

Де тихо шепоче ласкавий прибій,

Куточок земного блакитного раю,

З ним поруч завжди Джарилгач  чарівний.

 

Це місто, як казка, що в мріях малюють.

Тут щастя назустріч крокує, повір.

Щовечора зорі тут море цілують

І серце хвилюють, і радують зір.

 

Тут білі каштани й троянди духмяні,

Що душу навіки взяли у полон,

Тут чайки над морем, вітрила в тумані,

Все схоже на дивний і лагідний сон.

Хто їде в Карпати, хто їде у Сочі,

А я повертаюсь сюди знов і знов.

Ти серце скоряєш, закохуєш в ночі,

Ти – тихая гавань, мій рідний Скадовськ.

***

 

Хліборобу

З віків в віки, з років в роки

Ця праця завжди у пошані,

Як зерна ті, що сіяли з руки

Діди і прадіди у колі на світанні.

 

Та вже давно часи не ті,

Коли ціпами молотили,

Благословен той хліб святий

І руки, що його зростили.

 

Цей хліб духмяний, запашний,

Цей хліб, що пахне степом й сонцем,

Окраєць хліба золотий

В руках дитини край віконця.

 

З давніх давен шанує син

Батьків секрети хліборобські,

Всім людям трудовим – уклін,

Хто на лану вітає сонце.

***

 

Ходить бабине літо травами

Ходить бабине літо травами,

Миє ноги в рясній росі,

Я свій сум заморочу справами,

Стріну сонце у всій красі.

До криниці піду усміхнена,

Де червона калина росте,

Привітаю лелеку під стріхою,

У дитинство пірну золоте.

У дитинство, що пахне солодко,

Хлібом маминим із печі

І тим співом, що лине неголосно

Десь під зорями уночі.

Чую спів солов'я над річкою,

Що з дитинства тече мого,

Я нап'юся води криничної

Й повернуся до дому свого.

***

 

Співа нам пісню осінь журавлина

Співа нам пісню осінь журавлина,

Багряним листям стежку заміта,

Та літо бабине іще не проминуло,

І не злічила доля нам літа.

 

Живе у серці потайна надія,

Яскравий промінь тіло зігріва,

І щиро ми життя любить умієм,

І пломеніє в нас душа жива.

 

Ми всі жінки, і все в нас таке рідне:

Характер, вдача, щастя і життя,

Але усіх об'єднує нас пісня,

Ми любимо її до забуття.

 

Щасливі тим, що ми іще потрібні

Ми людям віддаєм своє тепло,

Ми друзів зустрічаєм, наче рідних.

Хто б вам співав, якби нас не було?

 

Нікітіна Валентина

Зеленопідська ОТГ

Сон

Ніч застелила зірками

Мріями сповнений сон.

І знов я в обіймах у мами,

І серце хвилюється знов.

Бо як не згадати дитинство,

Куди повертає душа.

Херсонщина – тепла колиска.

Херсонщина – вічна краса.

Тут люди душею привітні.

Тут квіти цвітуть, як ніде.

Тут пісня літає в повітрі.

Тут віра до неба веде.

Згадаю…  А як не згадати?

І посмішка змінить вуста,

Де вперше в житті покохала,

Де юність моя розцвіла.

І чую Дніпро як шепоче

Одвічну молитву свою.

І серце у грудях тріпоче,

І спогади, наче в раю…

Херсонщина – диво природи,

Мальоване казкою снів.

Немає ніде тої вроди,

Яка притаманна тобі.

***

 

Батьківщина

На світі є землі, блакитнії води,

Та ні в кого й ніде нема тої вроди.

Лиш Таврія мила, багата красою.

Уквітла барвінком, умита росою.

На землях родючих під небом прозорим,

Розлитий Дніпро могутнім простором.

Водиця цілюща і хліб запашний,

Квітучий барвінок, широкі лани.

Де ніч, наче казка, і день, немов диво,

Світанок прекрасний і вечір красивий.

Тут вітер ласкавий і зорі привітні,

Усе неймовірне у грудні й у квітні.

Тут щирая пісня усюди лунає.

Такої, як Таврія, - більше немає.

Погляньте навколо - ми всі з вами рівні,

Немає заможних, невдалих і бідних.

Ми з вами родина – велика, єдина.

Бо нас об’єднала одна Батьківщина.

Цінуйте життя і Таврію милу.

Таку неймовірну, таку чарівливу!

 

 

Олійник Олена

смт. Новотроїцьке

Ми – українці!

Напівтонів у цьому не існує:

ти любиш Україну? Так, чи ні?

Вона з безжальним ворогом воює.

За кого ж ти в гібридній цій війні?

Не говори про «марні сподівання»,

що «все потрібно зважити, як слід»…

Голодомори, Крути і вигнання…

Та скільки нам іще потрібно бід,

аби зізнатися собі й своїм нащадкам:

убивця поруч всі оці роки!

У нашого сусіда – мертва хватка,

тримає нас «за горло» вже віки.

І справжніх патріотів – до в’язниці,

сміливих та нескорених – на смерть.

Міста на Сході, села і станиці

наразі «гради» спалюють ущерть.

Ми ж запопадливо чомусь в розмові

на їхню мову переходим враз.

На заробітки їдем до Московії,

хоч там відверто зневажають нас.

Цей комплекс меншовартості – нищівний,

неначе другосортності тавро.

Але ж ми – громадяни України!

Тисячоліття нам шумить Дніпро!

Над ним рука Хрестителя простерта,

наш рід давно уславлений в віках!

…Вони свята святкують в гімнастерках,

а ми – у вишиванках і стрічках.

Шевченко сьогодні

Шевченко актуальний, як ніколи!

Це ж треба так дивитись крізь віки?

Лиш варто роззирнутися - довкола

Сюжет його майстерної руки:

 

Ті самі москалі у нашу хату

Негадано-непрохано ідуть.

І наставляє зброю брат на брата,

І люди проти цього повстають.

 

Нам знову хочуть затулити рота,

Щоб ми були мовчазні, як раби,

Забули про права і про свободи,

Про мрію щодо кращої доби.

 

Кобзарю, батьку, не залиш з бідою,

Ти Україну з неба споглядай.

І нас своєю мудрою рукою

Усіх у мирне русло направляй,

 

Щоб зацвітали вишні біля хати,

Додому повертались журавлі,

Щоб з нами була правда. Син і мати

Жили щасливо на своїй землі.

***

 

Розкажи мені…

(сестрі)

Розкажи мені казку, будь ласка,

Про дитинство моє золоте,

Бо воно було справді, мов казка –

Безтурботне, щасливе, святе.

 

Розкажи мені казку про зорі,

Що у серпні спадають дощем

На таврійські степи неозорі.

Розкажи про веселку іще,

 

Що мов арка у небі розкрилась,

А за нею – в серпанку – село,

Де колись я і ти народились.

Розкажи, як нам добре було!

 

Розкажи мені казку про мальви,

Краєвид, що застиг у вікні.

І про лагідну посмішку мами,

І про батькові плечі міцні.

 

Розкажи мені казку про літо

Босоноге, медвяне, рясне,

Що, мов яблуко, соком налите,

Наче пісня дзвінке й голосне.

 

Розкажи, як туди повернутись?

Наша стежка сховалась в стерні…

Зупинитись якби… Озирнутись…

Може, варто? Скажи ти мені!

 

…Джерело затягнула вже ряска.

Пилом вкрився Чумацький наш шлях.

І дитинства розвіялась казка

У вечірніх серпневих полях…

***

Солдат

Вже котрий день в окопі, у багні,

холодна мряка сіється із неба.

Та, кажуть, на війні як на війні,

тож тут до труднощів звикати просто треба.

…Йому згадався теплий мамин хліб,

сільська ошатна їхня біла хата…

Та враз яскравий вибуховий сніп

струснув в окопі нашого солдата!..

І дощ осколків – в ногу, у плече,

та кров гаряча цибенить по скроні.

«Ой, мамо, рідна, як вона пече!» -

холодну землю стискують долоні.

Невже це все? Скінчилося життя?

Смерть забере такого молодого?

Його виводить з напівзабуття

товариш, що нагодився до нього.

- Чого ти, Женько?! Очі відкривай!

Дивись на мене! Дихай, брате, дихай!

Давай-но руку, спину піднімай,

я витягну тебе із цього лиха!

І тягне, тягне на своїх плечах

в безпечне місце – через сіре поле.

А у самого в серці тліє страх,

бо ще стрекочуть постріли довкола.

Та голос друга враз подаленів

і чорна пелена заслала очі…

Не знав, з тих пір минуло скільки днів,

але ніколи не кінчались ночі…

…Йому так щемно пахне мамин хліб.

смакує ним на дотик, по шматочку,

бо внаслідок поранення осліп,

сидить у інвалідному візочку.

Куйовдить вітер кучерявий чуб,

лист клена «приземлився» на коліна.

Блищить на грудях золотом тризуб

і мама обіймає свого сина.

Для неї головне, що він живий,

та й лікарі на зір дають надію…

Йому ж щоночі знову сниться бій,

поранена нога на дощ німіє…

Пульсує думка: «Як товариші?

Дай Боже, щоб ніхто з них не загинув!»

І знов неспокій в зраненій душі

за себе, за майбутнє, за країну.

***

Говоріть про кохання

В час жорстокого протистояння,

Коли гинуть сотні невинних,

Прошу вас, говоріть про кохання

Кожен день, кожну мить, щохвилини!

Зустрічаючи разом світання

З тим, хто вам найдорожчий у світі,

Знов і знов говоріть про кохання,

Почуттям, наче сонцем, зігріті.

 

Будуть зустрічі, потім прощання,

Хтось побачиться ще, хтось – ніколи…

Ви й тоді говоріть про кохання,

Як немає нікого довкола.

 

Йдуть дощі і вітри завивають,

Одиноких пригнічує тиша.

Та людина, котру кохають,

У стократ негараздів сильніша!

 

В мене є заповітне бажання,

Мої мрії й надії у ньому:

Щоб війну подолало кохання

І усі повернулись додому!

 

Осіпкова Любов

с.Князь-Григорівка Великолепетиського району

Величальна

(пісня до 220-річчя села)

На дніпровських просторах

Ти стоїш вже давно

І купаєшся в зорях,

Моє рідне село.

У буянні пшениці,

У цвітінні садів

Ти найкращий у світі,

Краю сонячний мій.

У нас люди привітні,

Все у нас від душі,

Зайди в кожну оселю –

Хліб і сіль на столі.

І талантів не треба

Позичати ніде,

Заспіває дорослий –

Вмить підхопить мале.

Ми гілками сплелися,

Любим мову свою,

І корінням врослися

В твою землю святу.

І нікому не вирвать

Те коріння з землі:

Ми – велика родина,

В нас і думи одні.

Князь-Григорівко рідна,

Тобі шана й любов.

Ми про тебе співаєм

Величальную знов.

Хай минають століття,

Хай проходять роки,

А ти будеш, мій краю,

Вічно жити й цвісти.

 

 

Олександр Прихненко

м.Генічеськ

Калина

Кущ калини в садку під вікном:

На очах ніби ріс – а як диво!

Мабуть тільки з моїм полином

Перейметься: червоне та сиве.

 

Бо дитинство – окрай Сиваша,

Де полин, та піски, та лимани,

І від того й співає душа –

Не старіється ще і не в’яне.

 

А тепер ще і диво оце –

Розжеврілися китиці рясні,

Як же тут не ховати лице –

Бо там сльози, бодай, і не вчасні.

Серце мре від тієї краси,

Що калина мені дарувала,

Та в додаток – у темні часи…

Отака-то нас доля спіткала.

***

 

Степе, світе мій

Степ, повитий серпанком,

Ген, летить за вікном.

Літнім лагідним ранком

Пахне світ полином.

 

Світ, де сонечку бути,

Кожній квітці – цвісти.

Степе… Серцем прикутий

Із народження ти.

 

Хай там що! Та нікуди

Звідси я не піду.

Хай біда – перебуду

І зневіру й біду.

 

То ж розквітне Вкраїна,

Зійде сонце, зійде!

Вірю (наволоч згине)

В діло Правди святе.

***

 

Сонечко

Захмарене небо по всій Україні –

То наша зима? То війна!

Прийшла зазіхати на наші святині

Якась-то російська шпана.

 

Нічого не вийде з того зазіхання,

Тікайте, щоб кров не лилась,

Бо в нашій землі – вам притулок останній,

А сонечка нашого – зась!

***

 

Життя

На спомин Софії Василенко –

сестри, батьків та дідів наших з нею

У спогадах – хатиночка стара,

Подвір’ячко з шовковицю розлогу,

Із цуценятком бавиться сестра…

Війна вже відвернула від порогу.

 

Бабуся, дід… Отож, вони й батьки –

І скільки нас таких, як ми з сестрою,

Та сонце нам світило залюбки

І шлях в майбутнє був не за горою.

 

Життя минає. Де ж хатинка та?

І відійшла сестра… Зросли онуки…

Пора дитинства – й справді золота:

У чорних стрічках вічної розлуки.

***

 

На божій цій землі

Як хороше на божій цій землі!..

Нащо мені той рай якийсь хвалений.

Он, сонечко у ранковій імлі

Вже сходить – осяйне цей світ зелений.

 

Квітучий світ у розмаїтті злив,

Рожевих, білих – персики та вишня:

Духмяний на зорі весняній спів…

Аж он, не забарилось сонце – вийшло!

 

Й засяяла навкруги вся земля,

Й пташки вже, ледь прокинувшись, співають.

Для цього – щастя! – й живемо задля,

І люди раю іншого й не знають.

 

Його би не спотворити лишень:

Кохатися, співати, будувати…

Ніяк не перетворити в мішень,

Коли палають у садочках хати.

Прицик Неоніла

с. Посад-Покровське Білозерського району

Гроза

Небо хмари затягнули

Диво-пеленою.

Розігрався вітер буйний,

Запахло грозою.

 

Мабуть, буде вже кінець

Спекотної днини.

Важкі краплі на асфальт

Впали, як перлини.

 

Ось і блискавка навпіл

Небо розтинає,

І гримить уже довкіл,

Дощик поливає.

 

Хоче землю напоїти

Щедрою водицею,

Хлібороба налякати

Громом, блискавицею.

***

Не можна

Не можна мені у житті розвільнятись,

Похмурою бути, як сивий туман.

А треба надіятись і сподіватись,

Що то – не насправді, то – сон і обман.

 

За нитку надії постійно триматись,

Що все буде добре на нашій землі.

Триматися так, щоби не відірватись,

І не загубитись, як пташка в ріллі.

 

Нехай то лиш сон, що стріляють із градів,

Що знищили схід, і, що там йде війна

Що юні бійці гинуть від тих снарядів.

Нехай розберуться, чия це вина!

За все відповість хай, хто те заподіяв,

Що гинуть дорослі і, навіть, малі.

По всій Україні хто страх той посіяв,

Що нищити можна людей на землі.

 

Нехай пам'ятає той ворог проклятий

Для чого Всевишній цю Землю створив:

Щоб жити у мирі спокійно щоб спати

І бути щасливими – так Бог велів.

 

Тримайся, народе мій, бо треба жити,

Візьмемось за руки і станьмо у ряд,

Щоб бути всім дужими і захистити

Дітей і онуків – тоді буде лад.

 

 

Процик Михайло

смт.Велика Лепетиха

Журавлі

Летить по небу журавлиний клин.

І пісня в них журлива, наче.

Їм тяжко кидать рідний край,

А їх веде вожак і плаче.

Вони курличуть з вишини

До серця кожної людини,

Щоб знали й розуміли ми,

Як тяжко жить без Батьківщини.

Вони курличуть з вишини,

Щоб ми довіку розуміли,

Що найгарніший в світі край,

Де діда й прадіда могили.

Вони курличуть з вишини,

Бо птиці ці напевно знають,

Яка та гарна чужина,

Та тільки нас там не чекають.

Ми це повинні пам’ятать

Вдень і вночі, проснувшись вранці,

Бо ці прекрасні журавлі -

Самого Господа посланці…

Степ

Ячмінець половіє,

Зацвітають жита,

Зеленіє пшениця,

Пролітають літа.

У степу так чудово,

У степу благодать.

Я прийду сюди знову,

Буду вірші писать.

Загуркочуть комбайни,

Розпочнуться жнива,

Потім будуть обжинки,

Буде пісня нова.

Я люблю Україну,

Рідний степ я люблю

І за неї рідненьку

Я життя покладу.

У степу так чудово,

У степу благодать.

Я прийду сюди знову,

Буду вірші писать…

 

Розумний Анатолій

м.Скадовськ

Живу тобою, Україно!

Знов вечірнєє сонце неспішно сідає за гаєм,

І на небі, як завжди, вже сяє найперша зоря.

Краще рідного краю у світі нічого немає,

Це моя Богом дана мені українська земля.

 

Як люблю я твої неосяжні, безмежні простори,

Шелест трав у лугах навесні та зелені гаї.

Як колишеться хліб у полях, наче лагідне море,

І як в синьому небі високо летять журавлі.

 

Щось шепочуть собі тихо верби, схилившись над ставом,

Десь у горах високо над плаєм трембіта луна.

Розлились молоком у широких долинах тумани,

Розчесала на вітрові коси в степу ковила.

Знову мальви цвітуть біля тину батьківської хати,

Пахнуть яблука медом й купається сонце в росі.

Як люблю я цю землю - вона наче рідная мати,

Так прекрасна і ніжна в своїй неповторній красі.

***

Летять додому журавлі

Летять у синім небі журавлі...

Із вирію вертаються додому.

Багато бачили чужих країв,

Та тільки рідний край миліше всього.

 

Куди не глянь - широкії поля,

Зеленим листом вкрилися діброви.

Теплом весняним дихає земля,

Все дороге, все ріднеє довкола…

 

Чекає вже на них гніздо старе,

Біля моєї батьківської хати.

Ніщо із пам`яті їх не зітре

Той шлях, яким так хочеться вертати…

 

Отак і ми - як сиві журавлі,

Блукаєм серед простору земного,

І мріємо, і бачим уві сні,

Як знову повертаємось додому…

***

Мій рідний край

Мій рідний край, моя земля,

Тебе люблю я до нестями.

І де б не був далеко я,

Для мене ти - як пісня мами.

 

Для мене ти мов джерело,

З якого п`ю я чисту воду.

І разом з нею, заодно,

Вбираю дух свого народу…

 

Для мене ти - калини цвіт,

Буя що ранньою весною.

І журавля стрімкий політ,

Що повертається додому…

 

Для мене ти - спів солов'я,

Лунає що на всі простори.

Твої степи, гаї, поля,

Й таке ласкаве Чорне море…

 

Для мене ти - краса Карпат,

Та їх річок стрімкі потоки.

Козацький дух, свободи смак,

І велич сивого Славути…

 

Для мене ти - моя сім`я,

Для тебе я - твоя дитина.

Буду славить твоє ім`я,

Моя ти Ненько-Україна!

 

Рябоконь Віра

смт.Велика Олександрівка

Село моє

Село моє рідне, село моє миле,

Ти сина і доньку, й онуків зростило.

Тут я народилась, брати і сестричка,

Тут верби схилились до самої річки.

 

Веде ще з дитинства знайома дорога,

До рідного, милого серцю порога

Люблю Олександрівки поле безкрає

І наш Інгулець, який тут протікає.

 

Мій рід протоптав тут життєву стежину

А батько на фронті стояв до загину

Щоб ти будувалось, росло, розквітало

Щоб дерево роду гіллястим ставало. 

 

Село – це велика і дружна родина

Частина Вкраїни – мала батьківщина

Давайте трудитись, надією жити

Всім серцем своїм його просто любити.

Велика Олександрівка

Наймиліше село,

Там де мешкаю я

Тут все рідне мені,

Тут родина моя.

 

Небо й сонце ясне,

Верби, річка і ліс,

Колосочок в степу,

Що під дощиком зріс.

 

Олександрівка хай

Завжди пишно цвіте,

Мирним буде життя,

Дітвора хай росте.

 

Нехай щастя й добро

Зайдуть кожному в дім,

Лиш повага й любов

Будуть завжди у нім.

 

 

Саланська Валентина

смт.Нововоронцовка

Даруйте коханим квіти

Посадіть квіти біля двору

І кущ калини під вікном,

Хай соняшник здійметься вгору,

Навіє спогадів фіалка перед сном.

Піднімуть квіти настрій в непогоду,

Мабуть у цьому їхня давня суть,

Бо що є найпрекраснішим у світі,

Що так яскраво осяває путь?

Аби освідчитися дівчині в коханні,

Ромашка скаже правду – так чи ні.

Троянда шле сердечні всім вітання –

Цариця квітів на усій землі.

 

Із квітами живеться веселіше,

Навіть тоді, коли ідуть дощі.

Даруйте їх коханим найчастіше

І стане вам світліше на душі…

***

 

 

Присвячується Івану Яковичу Бережному,

останньому ветерану Великої Вітчизняної війни

с.Осокорівка

Останній ветеран

А у його країні йде війна…

Розбилось сонце на осколки дрібно.

І свердлить мозок думка лиш одна, -

Навіщо? І кому це все потрібно?

 

Чи думав тоді, як у танку горів

Під Берліном у сорок п’ятому,

Що знову гірко заридають матері,

А правнук знову піде у солдати?

 

На ювілей чекає він гостей,

Та тоскна думка зблисне серед ночі:–

Сьогодні скільки буде ще смертей,

Кому іще закриє куля очі!?

 

І лине молитва його до небес,

А серце благає до Бога:

Благослови вернутись правнуку живим,

Й легкою хай буде його дорога.

 

…Котиться гірко сльоза ветерана,

А туга знову душу обійма.

Відкрилися на серці старі рани,

Бо в Україні знову йде війна…

 

 

Салтан Ольга

с.Ольгине Високопільського району

Мамин рушник

Висить в світлиці вишитий рушник,

Його моя матуся вишивала.

В червоних кольорах і золотих

Стоїть на ньому птаха, як стояла.

 

Вся різнобарвна і така розкішна,

Але проста, а ще і дуже втішна,

Неначе на побачення зібралась,

Але чомусь стояти тут зосталась…

 

Так хочеться пташину відпустити,

Нехай летить туди, де білі квіти.

Я їй допоможу, розправлю крила,

Нехай летить туди, де її милий.

 

А рушничок у себе я сховаю,

Коли зустрінуться, то я впізнаю

І відпущу його в небесну вись,

Щоб там у вірності й коханні поклялись.

 

На ньому хай розпустить листя вишня

І голубіють зверху небеса.

Бо вишитий рушник – неначе пісня

Звучить зворушливо в моїх вустах.

 

Шкода, не повернути час назад,

Коли матуся птаху вишивала,

Побачить, як усю свою любов

Вона у ниточку червону ту вплітала.

 

А чорна нитка, як імла,

На білу і сіреньку скрізь лягала,

Тяжкі роки, і голод, і війна

Свій слід на її скронях залишала.

 

Цілую дорогий мені рушник,

Який матуся ніжно вишивала,

У нитках чорних і багряно-золотих

Своє життя, як пам'ять, залишала…

 

Рай там, де ми

І знову їду я в село,

Бо там природа дихає любов’ю,

Там пахне м’ята і бузок,

Тополя тихо розмовля зі мною.

 

Я вийшла в поле рано-вранці –

Світанок на побачення гукав.

Хліба мені покланялися в пояс,

Скажіть: ту мить в житті хтось відчував?…

 

Дивлюся навкруги, а серцем чую,

Душа моя співа: «Я із тобою…»

Погладила пшеницю я – о Боже!

Я бачу хвилю, мов пливе рікою!

 

А поруч поля – там волошки в житі,

І колоски уже давно налиті,

Співає жайвір з висоти –

Яка гармонія! Хліба і ти!

 

Душа моя завжди співає,

З хлібами зрілими тихенько розмовляє.

Я мов на березі стою, милуюсь,

Хліба пливуть, а я - любуюсь.

 

Як вийшла в поле на світанні,

Мені всміхнулась зірка рання,

Бо зна: тут мій причал і друзі,

Те саме шепотіли трави в лузі.

 

Дивлюся навкруги – і серце завмирає…

Роса – як діаманти на траві…

Щасливий той, хто відчуває:

- Рай там - де ми, на рідній нам землі.

***

 

 

Високопілля

Ти, Вкраїно, на світі одна,

Та в твоїм краї є сторона,

Де родилась, зростала,

Де навчалась, співала,

Де кохання зустріла своє.

На широких просторах

Є і Чорнеє море і Високеє Поле моє.

 

А поля в нас родючі і дівчата співучі,

Хлібороби збирають врожай.

І печуть паляниці із своєї пшениці,

Бо всьому голова – каравай.

 

Дружно соняхи в полі цвітуть.

Наче правильний вказують путь,

Щоб жили і трудились, між собою мирились,

Де коріння твоє – не забудь!

 

Рідне Високопілля! Я не знаю, звідкіля

Ти натхнення черпаєш. З землі?

Піт чоло умиває, а серденько співає,

Бо на нивах пливуть кораблі.

 

Хліборобською працею поле оспіване,

Вмите росами щастя твоє,

І тополя, неначе дівчина замріяна,

Жде побачення перше своє.

 

 

Селезньова Олена

Каланчацька ОТГ

Присвячується Т.Г. Шевченко

Де, Тарасе, твоє серце?

Думка де ширяє?

Над Вкраїной, в небі Божім

Орликом літає.

 

Там шугає в вишнім небі,

Крилами тріпоче,

Над Вкраїной злії хмари

Розігнати хоче.

 

Розповзають лихі хмари,

Як в крові отрута.

Як зректись тієї мари,

Розірвати пута?

 

Мріє думка Тарасова

Над степом та й долом,

В кожнім серці українськім,

Над тим ратним полем.

 

Над тим кривавим бойовиськом,

Де серце холоне,

Веде наше славне військо

Лити кров солону.

 

Вірш Тарасів - є та шабля,

Що гостра та дужа,

Пишається срібной сталлю,

З того ворог тужить.

 

Слово його, як та криця,

Що, як сонце блищить,

Видзенькує гартоване,

Воріженьків нищить.

 

Твоя думка гожа й гостра,

Лицарю Небесний!

Підняла усю Вкраїну,

На бій правий й чесний.

 

Тарасові

Якщо душа твоя стражденна

Попроситься на білий світ,

Згадай велику тугу щємну,

Що марнувала цвіт,

 

Згадай людей, які облуду

Наводили на твоє серце.

Воно від тих корост і бруду

Боліло і благало смерті.

 

Згадай, як Бог тебе покинув

І безпритульним бідаком

Ти в нікуди поволі сунув,

Безхатьком був – одинаком.

 

І на межі тривог і муки,

Немов би у гнітючим сні,

Нужда викручувала руки

На чужині.

 

Ми всі твої брати і сестри,

Зазнали кривди наглий біль,

Пройшли надії довгі версти

І праці куштували сіль.

 

Ми впораємося, Тарасе,

Звеличимо свій дух, свій край.

І лихоліття мине з часом,

А ти у Вирію чекай.

 

Синков Ігор

смт.Білозерка

Небесна Сотня

Небесна Сотня – так народ назвав

Ту роту душ, що в небо піднялася

Сузір’ям тим, що Бог собі надбав,

Що ворогам на милість не здалася.

 

Не спи, вставай на порятунок Неньки,

Бо ти є син славетних козаків

І вір, що зникнуть наші вороженьки

Та буде Україна навіки.

 

Не згасне пам'ять про Небесну Сотню,

Настане час жаданої пори

І навіть у Росії на Болотній

Замайорять свободи прапори.

 

Ще буде не одна Небесна Сотня

І ще зарано зброю нам мастить,

Звитяга наша є невідворотна,

Хоч ворог ззовні діє, а не спить.

 

Орда загарбників на півдні, та на сході

Під брязкіт зброї суне, мов чума,

Від них чекати розуміння – годі

Шукати правди – взагалі дарма!

***

На зорі

Це довкілля подібне до Божого Раю,

Щира радість і втіха струмком в груди б’ють

В вихідні, що тихенько збігають до краю

Тим мисливцям й рибалкам, які тут живуть.

 

Піднялися качки із кущів очерету,

І від крил тих птахів розлетівся туман,

А зоря настає неухильно і вперто,

Кольорів навкруги перемінює стан.

 

Ще годину тому недалекі рогози

Були чорні, як ніч, а наразі – дивись,

Як смарагди горять, і на них ніби сльози –

Росянистий наліт, хоч візьми і умийсь.

 

А мисливець в човні, ще не виспаний з ночі,

(Комарів годував, в небі зорі лічив)

Нам замріяно так, трохи мружачі очі

Розповів, як цю ніч на воді відпочив.

Сонце вище дерев вже злетіло і сяє,

Гріє в променях цих своє пір’я чирок,

І на плесі норець про красу свою дбає,

У дзеркальній воді поправляє чубок.

 

Розріза тиху гладь, ніби ніж полотнину

Наш каюк, де на дні ціла зграя вудок.

Вже скінчилась зоря і чекає нас днина -

Повна чаша проблем та буденних думок.

***

Пора

Коли вже лист спаде дощем гарячим,

І річка мерзне краєм берегів,

У синім небі клин гусиний плаче,

Лишаючи покою й теплих слів.

 

Той крик гусиний в небі - серце крає

Й думки несуть на дальній переліт.

У жилах кров вином зеленим грає,

Молодшим робить на десятки літ.

 

Тож і міняєм дім, тепло та спокій

На бездоріжжя й пісню хуртовин.

Було завжди так, вірно, буде доти,

Доки вгорі летить гусиний клин.

 

 

Сітнікова Тетяна

м.Генічеськ

Щасливе небо

Волошки й маки по рясних житах.

На дзеркалі сиваськім - хмар мереживо,

А під склепінням неба білий птах...

Цей Дивосвіт лише мені належав.

 

Я босоніж ходила по стерні

І по піску, розпеченому серпнями.

Всміхалось ніжно сонечко мені,

А спів дощу був щирим та відвертим.

Спливає час. У серці те тепло

Ледь-ледь надпите - келих майже повний.

Зірки із хвиль сполохує весло.

Щасливе небо мій гойдає човен.

***

У полоні

Хмар силенщина надвинута

На рудий піщаний мис.

Перуном у гніві зігнутий

Блискавиці срібний спис.

 

До причалу човник тулиться,

Ніс ховає у камку,

А вітри женуть по вулиці

Купи листя та піску.

 

Відчайдушно гатить вітами

Кущ шипшини в мокре скло –

Захопили дощ та літечко

У полон моє село.

***

Грозьба

Вже вечір надворі,

Вже чутно грозьбу громовиці.

Із заходу хмари,

Мов лебеді чорні, пливуть.

 

Там, з краєчку неба,

Багряні злітають зірниці,

А хвилі Азова

Надсадно ревуть.

 

Вони - атрибут,

Складова невід’ємна погоди,

Яку полюбляють

Незламні, відважні серця.

 

У будь-яких проявах

Їм зрозуміла природа –

І в німбі святої

Й в тернових вінцях.

Надвечірній штрих

На струнах смутку серпень виграє.

Ніяковію я від цього скерцо.

Вже пролетіло літечко моє,

Здорожилося невгамовне серце.

 

Гойдається на хвилях зорепад,

Порожній пляж вкриває бурштинами.

Натруджені гілки схиляє сад,

Огорнутий вечірніми тінями.

 

День, ти пробач, та барв нема таких

Й ніколи вже не з’явиться у тебе.

В тонах пастельних надвечірній штрих

На фоні заколисаного неба.

 

 

Скляр Олена

с.Іванівка Високопільського району

 

Презентую тебе, Україно,

Серед всіх європейських держав.

Обираю тебе, країно,

Де я вперше «мама» сказав,

 

Де мого дідуся могила,

Де криниця в бабусі в дворі.

Україно - ти доля і сила,

Ти єдина на всій землі.

 

Презентую тебе, Україно,

Як туризму зеленого край.

Чудодійні верба і калина,

Трав цілющих квітучий розмай.

 

Ще мій дід і в степу, і в лісі

Ці потрібні рослини збирав.

Серед трав тих лікарських зріс я

І ту мудрість у серце взяв.

Презентую тебе, Україно,

Хай туристи знають усі,

Що найкращі цілющі рослини

В нас ростуть у своїй всій красі.

 

Нещодавно я був у бабусі:

Розлягались поряд степ і ліси.

Я водиці з криниці нап’юся

Й пробіжусь босоніж по росі.

 

Бо весь двір в спориші, різнотрав’ї,

Трави ж ті, ой які непрості.

У дворі в бабці я назбирав їх,

Ті ромашки, мов сонце в руці.

 

Чистотіл тут, пустинник і пижмо,

І петрові цвітуть батоги,

І шипшина, й акація ніжна,

І цілющого глоду плоди.

 

Підмаренник, полин і м’ята,

Подорожник і деревій

Помагають людям завзято

Із недугами в боротьбі.

 

Заясніла вогнем горобина,

Зачорніла рясна бузина.

В Україні від батька до сина

Переносяться ці знання.

 

То ж туристи, ви знову і знову

В Україну до нас приїздить.

Але лиш за одної умови:

Україну, як ми полюбіть

 

 

 

Найкраща мова

Лине колискова в теплій хаті -

Це співає матусенька маляті.

І у світі маминім чудовім

Чути українське слово.

 

Прочитає казочку бабуся,

Де добро над злом перемагає.

Мові рідній кожен день я вчуся,

Бо вона і в казочці лунає.

 

Я читаю українську книжку,

Українську пісню я співаю

І молюсь, і дякую всевишньому,

Що найкращу в світі мову знаю.

 

 

Славич Анна

с.Золота Балка Нововоронцовського району

Моя Херсонщина

Безмежна степова моя перлино,

Чарівна, рідна серцю сторона,

Херсонщино, квітуча, солов’їна,

В душі моїй навіки ти одна!

Мій край, де пахнуть весни між ланами

І влітку море пестить береги,

А восени шепочуться каштани,

Чекаючи сріблястої зими…

Тут колоски пшеничні дозрівають

І зеленіють в полі кавуни –

Херсонські кавуни, всі добре знають,

Солодших в Україні не знайти!

Привітне Чорне море всіх чекає

І неймовірно теплий наш Азов,

Скадовськ, Генічеськ щиро привітають,

Повернетесь сюди ви знов і знов.

Я горда, що родилась в цьому краї,

Що гріє серце й звеселя думки.

І щиро вас сьогодні я вітаю,

Мої херсонці, любі земляки!

Наш ювілей – важлива, гарна дата,

Бо області уже сімдесят п’ять!

І хочеться сердечно побажати

Землі квітучій в мирі процвітать!

Щоб ми жили у вільній Україні,

Щоб сміх дзвінкий дитячий не стихав,

Хай лине наша пісня солов’їна,

Щоб кожен наш земляк добробут мав!

Дніпрові хвилі обіймають берег,

Співають пісню в полі колоски…

Херсонщина стоїть посеред степу

І бути їй на многії віки!

Моя Таврійська дорога родино,

Єднаймося, бо ми – одна сім’я!

Херсонщино, кохана і єдина,

Я назавжди твоє мале дитя…

Моя домівка, краю мій лелечий,

Свята моя праотча сторона,

Де так чарівно солов’ї щебечуть…

Моя кохана батьківська земля!

***

 

Моя маленька Батьківщино

Моє село, моя маленька Батьківщино!

Мій рідний краю, я люблю тебе!

Бо тут мій дім, де під вікном калина

І хата, що завжди на мене жде.

Моє село – в душі моїй криниця!

Напам’ять знаю всі твої стежки.

Тут наш Дніпро, сади, поля пшениці,

Шепочуться тихенько колоски....

Як не любить тебе, мій край Таврійський?

Моя Херсонщино, ти рідна сторона,

Де лине українська ніжна пісня,

Моя колиско, серденька струна.

Біжить струмочок, сонце променіє,

Кружляє листя, гомонять пташки...

Золота Балка - ти маленьке диво,

Що в серці пронесу я крізь віки!

 

 

Сосунович Микола

с.Правдине Білозерського району

Батьківщині

Батьківщино моя, ти твердою ходою

На світанку прийшла в цей оновлений світ.

Бути, бути завжди, як весна молодою

Я бажаю тобі сотні, тисячі літ.

 

Хай в мартенах твоїх тверда плавиться криця,

В синь ширяють сріблясті птахи-літаки,

Хай морями ланів колоситься пшениця –

Миру й творчої праці тобі на віки!

***

 

На добраніч!

«Путь-пулють…» - пливе в житах

«На добраніч!» - перепілки.

«Путь-пулють!» - незримий птах

Укладає з ніччю спілку.

 

Стелить хвилями туман

Сонцем витканий серпанок

На берізок білий стан,

На стіжки, на полустанок.

 

Колосок до колоска

Заспокійливо шепоче,

Мерехтить сріблом ріка,

Сонно мружить сині очі.

 

Впала крижнем на поля

Надвечірня прохолода,

Йде утомлена земля

На спочинок до господи…

 

В золотавім зипуні

Виплив місяць жовтобокий.

Тануть птаха позивні –

Світ поглинув мир і спокій.

 

 

Сотник Ніна

с.Борозенське Великоолександрівського району

Дитинство

Чомусь так швидко стали ми дорослі.

Дитинства ніби й зовсім не було,

Де бігали – уже стежки зарослі,

Та в пам’яті все знову ожило.

Стояла хата, наша рідна хата,

А попід вікна маки все цвіли,

Під стріхою вже висушена м’ята –

Із неї чай ми ввечері пили.

А потім тихо слухали розмову:

Нам батько про війну розповідав,

Говорить довго, та закурить знову,

Так тяжко тому, хто прокляту її знав!

І ми все розуміли, мов дорослі,

Бо батько так умів розповісти,

Що уявляли, ніби ми голодні й босі

Ідемо разом з ним через фронти…

Немає вже ні батька, а ні хати

І маки лише в пам’яті цвітуть.

Так хочеться в дитинство завітати

І крикнути «Татусю, ми всі тут!»

***

Моє село

Яке то щастя - вийти за село

І подивитись на широке поле,

Зайти в жита, відчути їх тепло

І тихо опустити в них долоню.

Стоїш і колосок в твоїх руках -

Він теплий, пахне хлібом і росою,

А поруч голосно співає птах,

І так, немов прощається з весною.

Хвалити Бога за ці світлі дні

Та нашу непохитну волю.

За те, що хліб й до хліба на столі,

В селі працюють і садок, і школа.

Ми прожили в селі довгі роки

І молоді нам хочеться сказати:

Любіть село і бережіть його,

Цінуйте все, що дали батько й мати.

 

 

Степаненко Алла

с.Азовське Генічеського району

 

Як люблю тебе я, рідно мово!

1

Спомин сяйнув, ніби промінь,

Пам’ять забута воскресла.

В душу нахлинула повінь

Й бажане щастя принесла.

 

Верба до річеньки гнулась,

В небі летіли лелеки,

Щось у душі сколихнулось

Рідне й далеке-далеке.

 

2

Мова полум’я. Мова світання.

Мова подиху і розквітання.

Мова грому і блискавки мова —

Це народження Сущого Слова.

Мова погляду. Мова мовчання.

Мова доторку. Мова кохання.

Мова серця і радості мова –

Є джерелами Слова Живого.

Від початків Буття - Слово Бога,

Слово Велеса, Слово Сварога.

Мова Лесі, Шевченка, Франкова –

Це безсмертя Народного Слова.

 

3

Як люблю тебе я, рідна мово,

За твою пісенність, щирість і красу!

І твоє глибоке чисте Слово

Незасміченим крізь роки пронесу.

Лиш в тобі я душу заспокою,

Коли тяжко втомлюся життям,

Рани серця ніжністю загоїш

І даси високе напуття.

Будь же нам зорею, рідна мово,

Джерелом любові і краси.

Променися вічно мудрим Словом,

Людськість в наших душах воскреси!

 

4

Аркушам паперу радість подарую,

Виллється у слові чарівний напій,

Бо кому віддати силу ту святую,

Хто прийняти схоче скарб мій неземний?

Приязно всміхнуся квіточці у житі,

Хмарам білосніжним я пошлю привіт,

Обізветься птаха піснею з блакиті,

Ніби Мати-Лада шле свій заповіт:

«Не питай про теє хто напою хоче,

А брини струмочком радості завжди,

Тому хто підійде, ти промиєш очі

І даси ковтнути чистої води,

Бо ніхто не буде пити без потреби,

Прохолода змочить спраглії вуста,

Хто піде шукати, сам прийде до тебе -

Ось така одвічна істина проста».

 

«...І на оновленій землі

Врага не буде, супостата

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі»

Тарас Шевченко

Туманні ранки. Прохолода.

Кущі й дерева ждуть весни.

О, дивна Матінко-Природо,

Даруй мені щасливі сни,

Повідай казку мудру, нову

І запали передчуттям

Весни... Такої, що з любові

Народить в радісне буття.

У те буття, про котре мріяв

Кобзар України - Тарас.

І та палка його надія

Не згасла в наш тривожний час.

Вона живе, провісник долі,

Твердиня віри в світлий рай,

В життя прийдешнє щастя й волі

У рідний серцю отчий край,

Де «на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на Землі!»

 

 

Терещенко Людмила

с.Михайлівка Нововоронцовського району

Степові мелодії

Бреду хлібами, що шумлять від вітру,

Наспівуючи тихо пісню степову.

Низенько так вклоняються привітно,

Зачувши впевнену господаря ходу.

 

Поміж собою колоски шепочуться,

А вітер котить і жене зелені хвилі…

Душа радіє й вірша скласти хочеться

Про степ, про жайворона й краєвиди милі.

Біжать, шумлять, хвилюючись хліба,

І наливають свій вагомий, щедрий колос.

А степ мелодію життя співа…

Я впізнаю його знайомий голос.

 

 

Терновська Людмила

Потопає у зелені сад

Потопає у зелені сад,

А під кручею річечка плине,

Буде з паростка в нас виноград,

А з добра зацвіте Україна.

 

Ми співаємо ніжні пісні,

Зустрічають нас хлібом і сіллю,

Хоч куди б не поїхали ми:

У Карпати, у Крим чи Поділля.

 

У світанках прозорих, ясних

Жайвір пісню про щастя співає,

І калиною в зорях нічних

Україна моя розцвітає.

***

 

Розіллються береги Дніпра,

Пролунає пісня солов’їна,

Ми всі рідні, матір в нас одна,

Ми всі діти неньки-України.

 

У просторах золотих ланів

Теплий вітер трави колихає,

І зника в обіймах він гаїв,

Ясні зорі в небо підіймає.

 

По шовкових травах я піду –

Срібло рос розсиплеться довкола.

Я за Тебе небеса молю,

Щоб не знала смутку Ти ніколи.

 

Щоб гармати, полум’я і дим

Не поморщили Твоє ясне чоло,

Щоб на землях Твоїх молодих

Більше сміху дзвінкого було.

 

Ми забули, що матір одна,

Що ми – діти Твої, Україно,

Що ми вийшли з-під Твого крила,

Що співали пісні солов’їні.

 

Та я вірю в майбутнє Твоє,

Бо ми разом усе подолаємо,

Ще покажем коріння своє,

Й «Ще не вмерла…» усі заспіваємо.

***

Молочно-білі хмари пропливають,

Грайливо зачіпаючи гілля,

Вони пливуть собі, бо ще не знають,

Що не така вже пісня солов’я.

 

Що вже не так схиляються діброви,

І вже сини і доньки не такі –

Не розуміють однієї мови,

Не бачать очі неба голубі.

 

І українець, досі невідомий,

Повстане за свою державу в битві,

І українець, той, котрий свідомий,

Складе свої уста в святій молитві.

 

Той українець, що в неволі вдома,

Збере всю силу волі й скаже: «Треба!»

І той-таки народу син свідомий

Опустить поглядом одним безмовне небо.

 

Засіє знову він поля хлібами,

Від плям очистить всю небес блакить,

Він прапора підніме поміж нами –

І по-новому він замайорить.

Тушина Світлана

с.Архангельське Високопільського району

Лист до Москви

Україна, край співочий

Знову в небезпеці:

Бо московське враже військо

Вкотре до нас рветься.

 

Мріє у ярмо вдягнути

Рідну нашу неньку,

Щоб занапастить навіки

В кабалі рідненьку.

 

Але ми, дівчата вправні,

Руки в боки взяли,

І, як козаки султану,

В Москву написали.

 

Тож читайте, пане Путін,

Чисту правдоньку від нас,

Може, хоч тепер проснеться

Совість заспана у вас!

 

Ми вам радимо: панове,

У Московськім царстві

Ви порядок наведіть,

В себе в господарстві.

 

Нас не треба рятувати,

Ми врятуємось самі.

Розбудуємо державу,

ну, а ви живіть в пітьмі.

 

Українці прагнуть миру,

Це для нас – понад усе.

Проте війни й лихоліття

Знову «Русский мир» несе.

 

 

Але відсіч можуть дати

Вам нащадки козаків,

Бо козацька слава лине

Ген із глибини віків.

 

Тож скоріше забирайте

Від нас своє військо!

Крапку ставимо на цьому

Ми, жінки таврійські.

 

А в постскриптумі напишем:

«Слава Україні!»

Синьоокій,  барвінковій

І мужній країні!

 

 

Худякова Любов

с.Чонгар Генічеського району

Віра, надія, любов.

Україно моя, ти дитя моє миле,

Я люблю тебе так, як любити дано.

Буду пестить тебе, віддавать свої сили,

Щоби стигнула ти, як дорідне зерно.

Ти зростаєш на волі, на ланах шовковистих,

Хай минуть тебе бурі, війн чорне крило.

Моя люба дитино, Вкраїно чарівна,

Ти окріпнеш з роками і піднімеш чоло!

Зачаруєш красою, світ широкий довкола,

Усміхнешся щасливо, бо розвієш печаль.

Промайнуть мої роки, посеребряться скроні

Та затрачених сил мені буде не жаль.

Квітни, доне моя, твоє щастя чекає,

Наче кінь норовистий в пшеницях золотих.

І зневіра людська в твоїм щасті розтає,

Засія ясним сонцем, кришталем забринить!

Боже милий, збережи Україну!

Дай їй мудрості вийти з біди,

Щоби люди в молитвах взивали до тебе,

Щоб затихло в державі відлуння війни.

Цвілій Яна

смт. Верхній Рогачик

Таврійський край

Таврійський край! Ти спокій й буревій,

В тобі душа маленької дитини.

Співаю я пустелі лісовій,

Про тебе, Тавріє, пишу свої картини.

 

Дніпрова хвиля, Інгульця потік,

Чи рідні ми, чи ми з тобой чужинці?

Як страшно тут залишитись самій

Й як хочеться побути наодинці.

 

Світанок твій прекрасніший за день,

А ніч - то темне марево казкове.

Про тебе, Тавріє, співаю я пісень,

Про степ, про трави й небо пурпурове…

***

 

Хотіла б я пісню таку заспівати…

Хотіла б я пісню таку заспівати,

Щоб стихли всі бурі і вітри не вили,

Щоб щиро зраділа стара сива мати,

Зустрівши з війни свого рідного сина.

 

Хотіла б, щоб війни лихі припинились

І не вмивалася кров'ю земля,

А землі усі, де битви точились,

Щоби обернулись у щедрі поля.

 

Хотіла б я пісню таку заспівати,

Щоб чули її і дорослі, й малі,

Щоб в скруті змогла вона всім помагати,

Усім, хто живе на нашій землі!

 

Циганок Олександр

смт.Нововоронцовка

Фронтовий роман

Україно, замріяна квітко,

Що зійшла крізь сум’яття з пітьми,

Ти для нас, ніби вірна лебідка,

Від біди затуляєш крильми.

Заплелися в вінок воля й доля,

Забуяли вишневі сади,

І колосся пшеничного поля

Відганяло з сердець холоди.

Дух свободи, жаданий віками,

В наших скронях, як пульс стугонів.

Тут щасливо жили діти й мами.

Шум Дніпра про борців гомонів.

Наш Тарас, споглядаючи з кручі,

Радість волі у погляд поклав:

- Ви, мої українці, живучі!

Я завжди про це знав, завжди знав!

Гляньте, з Півночі чорнії хмари

Затягли голубі небеса…

Невже звідти чекати навали?

Невже русич знов гострить списа?

Переповнились людом майдани…

Пригадали, що ми козаки.

Не одягнемо знову кайдани,

До яких нас схиляли віки!

Від куль снайперів падала молодь,

Кров гарячу схолоджував сніг.

Найстрашніше в житті - смерть і голод.

Та у це ніхто вірить не смів.

У найважчі години – кохання

Поруч з горем крокує завжди…

І почула дівчина зізнання

Від солдата, що вкутався в дим.

Він узяв її ніжно за плечі,

Мов свою, до грудей притулив:

- Як загину, розкажеш малечі,

Що Вкраїну, як матір любив!

А як виживу – будем щасливі

У великій і дружній сім’ї.

Ці моменти сьогодні важливі

І тримають людей на землі.

- Ніжна, рідна, зійди з поля бою!

Не жіноче тут місце, повір!

Я душею і серцем з тобою,

Тіло кличе у бій бузувір.

І розтанула постать солдата

Під завісою з диму й вогню…

А кохана – життєва принада –

Прорекла: Повертайся… Люблю…

***

 

Не трогайте мою вы Украину!

За далью леса мчится ворон синий

И путь его лишь Богу предсказать.

Люблю тебя, моя ты Украина,

Люблю и буду вечно защищать.

От лютого врага и от напасти,

От взглядов гневных и от злобных слов.

Я людям всем желаю только счастья,

За Украину – умереть готов.

Я в странах был, где голубое небо,

И пальмы гнутся, и шумит река.

Но нет вкуснее корочки от хлеба

И свежего парного молока.

Я всех прошу: НЕ ТРОНЬТЕ УКРАИНУ!

Мы к вам не лезем и не учим жить.

Здесь внуки мои ножками босыми

По летним лужам будут «молотить».

Мне жаль, что жить осталось маловато,

И не гонять мне по степи коней.

Не трогайте моей земли, ребята!

Не пачкайте родной страны моей!

Чорна Наталія

с.Новоросійське Скадовського району

Таланти рідного краю

Від любові до рідного краю

Починається все на землі.

Ми Скадовський наш край прославляємо,

Обереги шануєм святі.

Від народження стигло вбираємо

Грона віри, надії й любові,

Творчі пагони щиро плекаємо

У співанках в родинному колі.

Неозорий, у росах сповитий

Нас веде у світ берег дитинства,

Шлях той – світлий, прозорий, відкритий,

Бо усе є від материнства.

Із добром день новий зустрічаємо,

І несемо у світ цей красу,

Ми про мову і звичаї дбаємо,

В серці маємо мрію ясну.

Лине тут стоголосся мелодій,

Чути гумор гучний від душі,

У танку дух захоплює врода,

Переповнюють подих вірші.

Тут перлинками-зірочками

Віддзеркалюється небосхил,

Не тьмяніє він навіть з роками,

Тут на все вистачає сил.

Покоління перекликаються,

І співдружність живе поміж нас,

Все буденне у свято вбирається,

Раді зустрічі тут раз у раз.

Тож милуймося барвами-квітами,

Від яких навкруги усе грає,

І пишаймося гідно й привітно ми

Знов талантами рідного краю!

***

 

Тобі, мій краю

Уславлений, рідний мій краю,

Таврійські степи і лани,

Я кращого місця не знаю,

Де б дихалось вільно мені.

Величні озера і ріки,

Могутній Дніпро проляга,

Зріднилося серце навіки

З тобою, Херсонська земля.

Тут – Чорне й Азовське є море,

Скадовськ Джарилгач прикраша,

Садами рясніють простори,

Радіє вкраїнська душа.

Від визволення до сьогодення

Буяла життям сторона,

В часи нелегкі повоєнні

Піднятись з руїн ти змогла.

Зростала в досягненнях праці,

В здобутках моїх земляків,

Під зоряним шляхом Чумацьким

Історію кожен творив.

Тут доля єднала поетів,

Творців-діячів міцний сплав,

Літопис в яскраві сюжети

Події значні розгортав.

Пісенною творчістю краю,

Духовним багатством ясним

У візерунки вплітали

Традиції в спадок майстри.

І місто, й село розквітали,

В буденних турботах росли,

У справу важливу вкладали

Невтомно щодня трударі.

Із мрією в серці крилатою

До успіху гордо рушаємо,

Із ювілейною датою

Вас, земляки, всіх вітаю я!

Шафрановська Світлана

с.Красне Скадовського району

Таврійський край

Я народилась у Таврійськім краї,

Де степ широкий з вітром розмовляє,

Тополі свічками по край доріг стоять,

А може просто в роздумах мовчать.

 

Ось море тепле та привітне,

Грайливо грає хвилями на вітрі,

Запрошує зайти до себе в воду,

Й подарувати нам здоров’я й вроду.

 

В степах ковил, він сивиною тихо грає,

Рясний цвіт яблуні й черешні опадає,

А кавуни так й просяться до столу,

Ти можеш смакувати їх уволю.

 

І соняхи… таких ніде немає,

Повірте слову, я це точно знаю,

Із сонцем у танку вони кружляють,

Бо ж недарма їх соняхами називають.

 

В краю Таврійськім люди щирі та привітні,

Дівчата всі і гарні, і тендітні.

Як заспівають, аж душа радіє,

Ну хто, скажіть, ще так співати вміє!

 

Таврійський край наповнений скарбами,

Земля Таврійська щедра врожаями,

Збираєм горами ми золоте зерно,

У кожнім домі на столі воно.

 

Таврійський край - мій рідний дім й моя родина,

І батьківщина тут моя єдина,

Я завжди повертаюсь в рідну хату,

Бо в цім краю мене зростила мати.

 

 

Швидун Микола

с.Нова Кам’янка Великоолександрівського району

 

П’ю на зорях настояні роси

У весняно-квітучім саду.

Чи дійду до альтанки я босим,

Чи сп’янілим від щастя впаду.

 

З неба жайвора пісня розлога

В душу ллється струмочком дзвінким,

А протоптана в полі дорога

В далеч стелиться дивом в’юнким.

 

Поле, сад і душа – нероздільні.

Мрія й дія життя їм дають.

І у будні, і в свята недільні

Вони в серці моєму живуть.

Тож пройду по травичці я босим

Як колись у дитинстві пройду

І на зорях настояних росах

Я бальзам для душі віднайду.

***

Пісне моя

Пісне моя, ти для мене як мрія,

Як вітер, що в полі бунтує, спішить…

Ти радість і смуток, ти спокій і дія,

Ти ніжність, з котрою так хочеться жить.

 

Ти вірність в коханні. Постійна, єдина,

Висока, як небо в Таврійськім краю.

Ти вічність безмірна, загадка нетлінна.

На цьому стояв я в житті і стою.

 

Чи зміг би без тебе я вік свій прожити?

Тернові стежини здолати в путі.

Чи зміг я без тебе так щиро любити

І буть оптимістом в жорстокім житті?

 

І серцем й душею я завжди з тобою,

Ти зради не знала ні в дощ, а ні в сніг.

З тобою я був, коли йшов із журбою,

І сльози ділив із тобою, і сміх.

 

І хай шаленіє безумна негода

Хай море скажене бунтує, кипить.

Та нас із тобою не зігне незгода,

Бо серце й душа вміють з піснею жить.

***

Мова

Як нелегко слова підібрати,

Щоб ту пісню, що лине з душі

Заспівать… Заспівать… Заспівати,

Та ще так, як співала нам мати

У вечірній, безмовній тиші,

У далекім житті… Від душі.

А як пісню ту в вірш перелити,

І щоб він до душі нам пристав?

І співать… Не тужить, не тужити,

Разом з піснею діять і жити,

Відкриваючи брами застав…

Та невже такий час не настав?!

Мова… Мова… Ти пісня чудова.

Невловима… Незрима… Жива...

Із душі все течеш загадкова.

Переливчаста. Вічна основа

Й твориш навколо себе дива –

Оті ніжні й чарівні слова.

І цвітеш…І цвітеш барвінково.

Як матусина пісня жива.

 

 

Шевель Віктор

с.Рубанівка Великолепетиського району

Перлина Таврійського краю

Степ безкрайній навкруг і родючі поля

Мов частиночка Божого раю.

І в степу цім село моє рідне стоїть,

Як перлина таврійського краю.

 

Два століття стоїть і не гнеться від бід

Міць його гартувалась роками,

І я впевнений, довго ще житиме те,

Що засноване тут козаками.

 

Коли Рубан свій хутір в степу будував

Він й не думав, що так поведеться:

З того хутора виросте гарне село

Ще й ім'ям його назоветься.

 

Тут замало води, лиш надія на дощ

Суховії степами гуляють.

Та тут з прадіда-діда хлібороби живуть

І їх труднощі ці не лякають.

Тут родюча земля, і полита вона

Людським потом й любов'ю рясною,

І тому кожен рік моє рідне село

Розквітає, мов вишня весною.

 

Я закоханий в велич безкрайніх степів

І чарівну блакить небокраю.

Вдячний долі за те, що провів все життя

У перлині Таврійського краю!

***

 

Рідний край

Поміж морями й Славутичем грізним

Стелиться через віка,

Таврія мила, Таврія рідна

Вірна Вкраїни донька.

 

Степ наш безкрайній за обрій сягає,

Скрізь колосяться пшеничні поля.

Як тебе можна не полюбити,

Рідна Херсонська земля?

Сонечко вранці над обрієм сходить

Сріблом блищить на травичці роса.

Та яке ж серце залишить байдужим

Ця Богом дана краса?

 

Жайворон високо в небі співає,

Трактора гуркіт чути здаля.

Край мій Таврійський, край хліборобів

Наша священна земля!

 

Я тим пишаюсь, що - де народився,

Там і життя все прожив.

Тим, що і горе, і радість, і щастя

З краєм коханим ділив!

 

Шиян Раїса

с.Інгулець Білозерського району

Колискова

Ніч уже надворі, спи, моя дитино,

Вишенько-черешенько, сонечко моє.

Під вікном для тебе розквітла калина,

Ластівка гніздечко під стріхою в`є.

 

Хай тобі присняться не зливи з громами,

А веселий дощик, краплиста роса.

Сонечко у схованки грається з хмарками.

І веселка довго в небі зависа.

 

Хай на нашій хаті гніздяться лелеки,

І барвисті мальви у саду цвітуть.

На світанку лебеді прилинуть здалека

І на своїх крилах весну принесуть.

 

Пам`ятай, дитино, свою рідну хату,

Де вимовив слово перше у житті,

Лагідну матусю і мужнього тата,

І свого дитинства роки золоті.

 

Будь в любові щирим, друзів не цурайся,

Не заздри їх щастю, виручи в біді.

Сам з собою чесним бути намагайся -

Лиш тоді ти станеш щасливим в житті.

 

Спи, моя дитино, міцно аж до ранку,

Ніжне голуб`ятко, ластів’я моє.

Хай тебе розбудить жайвір на світанку,

Хай тобі зозуля до ста літ кує.

***

Пісня-диво

Народну  пісню люблять всюди:

У місті та в маленькому селі.

Її співають сивочолі люди,

І залюбки співають ще малі.

 

В ній радість і печаль, кохання й зрада,

В ній туга й сміх, терпіння й гнів.

В ній почуттів ріка вирує владно,

Що навесні виходить з берегів.

 

В ній чути тихий плескіт річки,

Вітання шлють тополі із дібров.

Міцні дуби й замріяні смерічки

Нам нагадала пісня знов.

 

Від пісні серце стрепенеться,

Щемливим болем озоветься.

І струни серця зазвучать

І птахом в небеса злетять.

 

Мелодія красива і чутлива,

У ній злилися різні голоси.

Народна пісня – пісня-диво

Бентежної і незрівнянної краси.

 

 

Яковлев Олександр

смт.Велика Лепетиха

Тільки в нас на Україні

Є країни, де все краще

Ніж у нас, але мені

Кожен раз говорить серце

Українське слово «ні»!

Є країни, де все ліпше,

Море синє й гори є.

Може там й земля пухкіша -

Але то все не моє.

Можна звикнути до всього,

Можна всюди, люди, жить,

Та у мене до чужого

Навіть думка не лежить.

Бо люблю я Україну,

Тут я виріс і живу,

Тільки тут, на Україні

Воду п’ю з джерел живу.

Тільки в нас на Україні

Саме краще звідусіль,

Тільки в нас, на Україні

Найщиріші хліб і сіль.

 

 

Чумна Тетяна

с.Новопетрівка Високопільського району

 

Не всі

Не всі поїдуть за кордон, мій сину,

Там за кордоном все для нас чуже –

Чужі слова, чужі байки, чужі картини,

Чужі пісні і золото чуже.

Не все так добре за кордоном, сину,

Там за кордоном все чуже пече –

Печуть слова, печуть байки, печуть картини,

Печуть пісні і золото пече.

Нам тяжко жить на Україні, сину,

Все, що в нас є - те у серцях болить –

Болять слова, болять байки, болять картини,

Болять пісні і золото болить,

Та треба жити й треба все зробити,

Щоб наші дії з розумом злились –

Щоб всі слова, усі байки, усі картини,

Усі пісні без золота сплелись.

Щоб світ побачив нову Україну,

Щоб він почув, що лиш вона звучить

В усіх словах, в усіх байках, в усіх картинах,

В усіх піснях, а золото - мовчить!

 

 

Петренко В’ячеслав

м.Херсон

Квітка України

На схилах дніпрових лежить наше місто,

У ньому чудова усяка пора.

Розбіглися вулиць річки променисто

І видно ген плавні по той бік Дніпра.

А біля Дніпра на підгрудді високім

Про долю народу в теперішній час,

Про шлях України у світі широкім

Стоїть у задумі Шевченко Тарас.

Повите прозорим ранковим серпанком,

Як дивная казка, як радісний сон,

Стає наше місто до праці світанком,

Наш красень зелений, наш рідний Херсон.

Хай буде у ньому все гарно і чисто,

Хай квіти повсюди на клумбах квітуть,

Щоб гості казали: «Це славнеє місто,

Тут люди хороші та гарні живуть!»

Як усмішка щира малої дитини

Це місто прекрасне у зелені крон.

Найкраща мені у вінку України

Його диво-квітка – наш милий Херсон.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методично-репертуарне видання

«МИ НАРОДИЛИСЬ В ТАВРІЙСЬКОМУ КРАЇ…»

 

Добірка творів самодіяльних поетів Херсонщини –

учасників обласного відбору, присвяченого

75-й річниці з дня заснування Херсонської області

Херсон – 2019

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Обласний Центр народної творчості, Херсон, пр-т Ушакова, 16. 73000

e-mail:ocntkherson@ukr.net

2019 рік.

Інші методматеріали